Три шляхи у вихованні

 

Мета: допомогти батькам знайти шляхи до розуміння поведінки дитини, збагатити батьківську компетентність через підвищення рівня поінформованості про різні види виховання дітей у сім’ї.

Довіра і страх, впевненість і боязкість, спокій і тривога, щирість і теплота у стосунках — успіх цих рис особистість набуває в сім’ї. Батьки використовують методи і засоби виховання, які допомагають прищепити дитині дотримання певних норм і правил, долучають її до моральних цінностей. Щоб дитина досягла цієї мети, вони заохочують або карають її, прагнуть бути зразком для наслідування або несвідомо стають ним. У тривожних матерів, наприклад, часто виростають тривожні діти. Нестриманий батько, який дратується з найменшого приводу, нерідко сам того не підозрюючи, формує подібний тип поведінки у своєї дитини.

Отже, існують певні стилі сімейного виховання, які виділили науковці, спираючись на різні дослідження.

Авторитарний стиль — усі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина майже в усьому повинна підкорятися їхній волі і авторитету. Батьки вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов’язків. В особистості змалку виховують почуття відповідальності, вміння долати труднощі.

Негативні наслідки. Надто високі вимоги, які ставлять до дитини, потребують максимальної мобілізації всіх розумових і фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах. Це стає самоціллю, але при цьому страждає духовність дитини.

Авторитарний стиль виховання може призвести до відхилення у поведінці. Особливо тоді, коли батьки прагнуть бачити свою дитину лідером.

Така психологічна установка сприяє появі страху невдачі, поразки.

Постійне напруження може спричинити в майбутньому прагнення дитини звільнитися від цих неприємних станів за допомогою наркотичних речовин і алкоголю. Дитина втрачає стимули до корисної діяльності, в неї виникає недовіра до людей, вона прагне уникати контактів з ними.

Опікунський стиль виховання — прагнення батьків постійно бути поруч із дитиною, розв’язувати за неї всі проблеми. Дитину оточують надмірною увагою, вона займає головне місце в сім’ї. Її здатність до самоствердження різко обмежується. Зазнавши труднощі повсякденного життя, не маючи необхідних навичок їх подолати, така людина часто зазнає поразки, що спричиняє почуття невпевненості, підвищує рівень тривожності, розвиває почуття безпорадності, комплекс неповноцінності. Людина може почати вживати наркотичні речовини, щоб утекти від реальності, позбутися комплексу неповноцінності.

Поблажливий стиль виховання виявляється у недостатній увазі до дитини з боку батьків, дитина в сім’ї належить сама собі, вона фактично не знає заборон і обмежень з боку батьків. Трапляються часті сварки, бійки між батьками, тому діти проводять багато часу на вулиці. Нездатність сім’ї контролювати поведінку дитини може призвести до входження її до асоціальних груп, оскільки в неї не сформувалися психологічні механізми, необхідні для самостійної, відповідальної поведінки у суспільстві.

Згодом такі діти конфліктують з тими, хто їм не підкоряється. Вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати стійкі емоційні зв’язки, не готові до відповідальності. З іншого боку, сприймаючи брак правильного виховання з боку батьків як виявлення байдужості й емоційного неприйняття, дитина відчуває страх і невпевненість, внутрішню порожнечу, яка викликає порушення в її емоційній сфері.

Демократичний стиль виховання — батьки заохочують особистісну відповідальність і самостійність своєї дитини відповідно до її вікових можливостей.

Дитина присутня під час обговорення сімейних проблем, бере участь у

прийнятті рішень, вислуховує та обговорює думки та поради батьків. Батьки

вимагають від неї відповідальної поведінки і намагаються допомогти дитині. З

розумінням ставляться до її запитів. При цьому батьки дбають про постійне

дотримання дисципліни, що формує правильну, відповідальну поведінку.

Оптимальним для сімейного виховання вважається демократичний стиль, якому

притаманний високий рівень вербального спілкування між дітьми і батьками; готовність батьків прийти на допомогу дітям; віра батьків в успішну самостійну діяльність дитини; адекватний батьківський контроль.

На процес виховання дитини негативно впливають не тільки такі індивідуальні особливості батьків, як тривожність і афективність, а й домінантність, владність, бажання підкорити дітей і вимагати від них беззастережної слухняності; надмірна вимогливість до дитини, її можливостей.

У складних для сучасної сім’ї умовах найбільше потерпають діти. Тому слід шукати підходи до виховання дитини як індивідуальності, створювати таке середовище, у якому вона активно розвиватиметься.