Криза трьох років

 

Криза 3 - х років у дитини: скільки триває та як пережити

Особистісні новоутворення в період кризи трьох років

3 ознаки того, що у дитини почалася криза

Криза трьох років – це своєрідний «рубікон» між раннім і дошкільним віком, який має подолати кожна дитини (останнім часом деякі дослідники вказують на більш ранній час її початку в 2,5 року і пов’язують цю зміну з процесом акселерації). Це один з найскладніших моментів у  житті дитини раннього віку, що має неабиякий вплив на її подальший розвиток. У цей період відбувається певний розпад і перегляд старої системи соціальних стосунків, руйнуються звичайні стосунки з дорослими та вибудовуються досі незнайомі. Як вважав Д. Б. Ельконін, криза 3-х років – це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого «Я».

Завершується період цілковитої залежності від батьків. Відбувається зміна позиції дитини, яка виражається у зростанні її самостійності й активності. Діти вимагають від близьких дорослих своєчасної перебудови стосунків. Якщо ж нові стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується батьками, у дитини виникають безпосередньо кризові явища, що позначається на взаєминах з дорослими, а іноді й з однолітками.

Ця криза була вперше розкрита в роботі Ельзи Келер «Про особистість трирічної дитини». Вона виділила 7 характеристик кризи трьох років.

1.     Негативізм. Це негативна реакція, пов’язана із стосунками однієї людини з іншою. Дитина відмовляється підкоритися певним вимогам дорослих. Головний мотив дії – зробити навпаки, прямо протилежне тому, що йому запропонували. Л. І. Божович описує два приклади негативізму. Хлопчик вирішив малювати, але замість очікуваної відмови отримав згоду батьків. З одного боку, малювати йому хочеться, з другої – ще більше хочеться зробити навпаки. Хлопчик знайшов вихід із цієї складної ситуації: розплакавшись, він почав вимагати, щоб малювати йому заборонили. Після виконання цієї вимоги він залюбки почав малювати. Інший хлопчик читав «навпаки» відомі рядки О. Пушкіна: «И синим, и не по волнам, и не океана, и не звезды, и не блещут, и не в небесах».

2.     Вередливість. Це реакція на своє власне рішення. Вередливість полягає в тому, що дитина наполягає на своїй вимозі, на своєму рішенні. Тут відбувається виділення особистості й висувається вимога, щоб на цю особистість зважали. Впертість не слід плутати з наполегливістю, завдяки якій дитина досягає бажаного. Вперта дитина наполягає на тому, чого їй не так вельми хочеться, або й зовсім не хочеться, або давно розхотілося.

3.     Гонорливість. Близька до негативізму та вередливості, але має свої особливості. Це протест проти порядків, які існують вдома. Вона спрямована не проти конкретного дорослого, а проти системи стосунків, що склалися в сім’ї, норм виховання. Дитина наполягає на своїх бажаннях і невдоволена всім, що їй пропонують і роблять інші. «Та ну!» - найбільш поширена реакція в таких випадках. Враховуючи, що гонорливість – це риса, яка властива українській, то слід особливо бути уважним до дитини.

4.     Свавілля. Стремління до емансипації від дорослого. Зрозуміло, яскраво проявляється тенденція до самостійності: дитина хоче все робити і вирішувати сама. У принципі, це позитивне явище, але під час кризи гіпертрофована тенденція до самостійності призводить до свавілля, вона часто неадекватна можливостям дитини і спричиняє додаткові конфлікти з дорослими.

5.     Знецінювання. Це характеристика всіх наступних перехідних періодів. Що ж знецінюється в очах дитини трьох років?  Йде знецінювання старих правил поведінки. Дитина може спочатку сваритися, кинути або поламати улюблену іграшку тощо. Ш. Бюлер описав жах сім’ї, коли мати почула від дитини «дурепа».

6.      Протест-бунт. Він проявляється в частих суперечках з батьками. «Вся поведінка дитини набуває рис протесту, нібито дитина перебуває у стані війни з довкіллям, у постійному конфлікті з ними», - писав Л. С. Виготський.

7.     Деспотизм. У сім’ї з однією дитиною може з’явитися деспотизм. Дитина жорстоко проявляє свою владу над дорослими., що оточують її, диктує, що вона їстиме, а що – ні, може мама йти додому чи ні тощо. Якщо в сім’ї кілька дітей, замість деспотизму можуть виникнути ревнощі: та сама тенденція до влади тут виступає як джерело ревнощів, нестерпного ставлення до інших дітей, які не мають майне ніяких прав у сім’ї з погляду маленького деспота.

Криза трьох років – це значна зміна взаємин, які існували дотепер між дитиною і дорослим. Наприкінці раннього віку виникає тенденція до самостійної діяльності, яка знаменує собою те, що дорослі більше не є закритими для дитини предметом і способом дії з нею, а нібито вперше розкриваються перед нею, виступають як носії зразків дій і стосунків у навколишньому світі.

Феномен «Я сам» означає не тільки виникнення зовні помітної самостійності, а й водночас відділення дитини від дорослого. У результаті такого відділення дорослі ніби вперше виникають у світі дитячого життя. Світ дитячого життя із світу, обмежено предметами, перетворюються у світ дорослих людей. Тенденція жити спільним життям з дорослими проходить через все дитинство; дитина, відділяючись від дорослого, встановлює з ними більш глибокі стосунки, наголошував Д. Б. Ельконін.

Проходячи таку складну перебудову, дитина маже набувати певних відхилень у своїй поведінці, тому слід знати про них і вчасно реагувати на них і вчасно реагувати ні ці зміни. Раннє виявлення негараздів та їх подолання у діях дитини допоможе збереженню її психічного та фізичного здоров’я.