Дитячу брехню батьки часто сприймають як лихо, як вияв найгірших рис характеру: хитрості, підступності, боягузтва.
«Чому вона бреше? – дивуються батьки. – адже ми її навіть не караємо!» проте питання доцільно ставити інакше: не «Чому вона бреше?», а «Що їй заважає зізнатися?» це можу бути страх упасти у власних очах («Я хороша, я не могла цього зробити»); страх втратити любов батьків («Мама любить мене хорошу, а тепер виявиться, що я погана!»); страх протистояти дорослим («Я не хочу це робити, але ж я не можу відмовити старшим – легше збрехати, що вже зробила») тощо.
Чим можуть допомогти батьки
- Не провокувати брехливість дитини, коли, як ви знаєте, їй важко зізнатися. Коли ви заганяєте її в глухий кут запитанням: «Ти знову брав плеєр?!», - дитина не може втриматися від брехні: «Ні, не брав».
- Замість того щоб «відчувати брехню», потрібно «попрактикуватися в умінні зізнаватися». Виберіть ситуацію, коли дитина почуває провину, створіть сприятливу атмосферу, допоможіть їй знайти слова для визначення провини: «Я сам не знаю, як це сталося. Мені дуже шкода. Я не хотіла тебе засмучувати…» тощо.
- Забезпечте приємне емоційне підкріплення перемоги дитини над собою. Якщо вона відчує, що визнавати свої помилки не страшно, а навіть приємно, вона легше піде на це наступного разу.
- Не сподівайтеся, що після визнання своїх помилок дитина їх не повторюватиме. Неслухняність – це вже інша проблема виховання.
Комментариев нет:
Отправить комментарий