Олеся Тивонюк (казкотерапевт)
Пані
Копитко
Рекомендовано: для дітей
яких торкнулася війна
Велика красива гніда
кобилка пані Копитко спала у своїй затишній стаєнці. Поряд посапував її малий
син. Над дверима стайні красувався герб – золоте копито на лазуровому щиті. Цей
герб отримав ще прадід пані Копитко. Це було в ті давні часи, коли коні ще не
жили у стайнях, а паслися табунами на галявинах. Найтемнішими ночами на них
нападали вовки. Тоді сильні дорослі коні ставали в коло, брали всередину лошаток
та їхніх мам, а самі відбивалися від вовків копитами. Прадід пані Копитко в
одну з таких ночей відбив свій табун від двадцяти вовків. З того часу його
самого назавали Золоте Копитко,а його нащадків – просто Копитками.
Вдень у пані Копитко та
її сина було безліч справ. Вони ганяли набридливих мух, жували смачну траву та
роздивлялися нових гостів, які приїхали до них на ферму. Але коли прийшов
вечір, пані Копитко із задоволенням подалася до своєї затишної оселі. Вихідний
день добігав кінця, завтра знову до праці. Тож виспатись потрібно було старанно
і ретельно, щоб бути сповненою сил та енергії.
Маленьке лошатко не з
таким задоволенням, як його мама вкладалося спати, йому як і всякому малому
бешкетнику ще хотілося попустувати. Алее біля мами так затишно і тепленько, що
малюк вмить солодко заснув. Снилися їм соковиті трави,блакитні ріки і повний
спокійвід набридливих мух. Воля, простір та безкраї луки.
Раптом пані Копитко
нашорошила гострі вушка, що за дивні звуки? Вдихнула глибше ноздрями, що за
запах?
Хтось шкрябався під нові
двері маленької конюшні. Пані Копитко стріпнула великою головою і звелася на
сильні та міцні ноги. Роззирнулася. Малий жеребчик і собі нашорошився. Не так
спритно як мама, але й собі зіпявся на ноги.
-Ау-у- у- пронизливо
завив вовцюган, який щораз ближче і ближче добирався до матусі з дитинчам.
Пані Копитко стрепенула
головою і застигла.
Застигла і не могла
поворухнутися. Хоча під стіною стайні уже провалилася земля. В дірці з ’
явилася вовча лапа з кігтями, а ще через мить – вовча вишкірена паща.
Пані Копитко дивилася у
ту пащу, як заворожена.Але її син, що сховався за мамою, коли злякався вовчого
виття, вискочив вперед. Він почав цюкати копитком вовкові в носа, і просив:
- Мамо, прокинься! Ми ж не просто коні, ми ж
Копитки. Ми ж Копитки!
Вовк на мить зупинився. Але за мить клацнув
зубами, щоб схопити за ногу маленького Копитка. Пані Копитко ступила крок
вперед, щоб захистити сина. І з усієї сили вдарила копитом вовкові в голову.
Вовк провалився у вириту
яму.
У дворі один поперед
другого залементували собаки. Як добре, що господарі тримають аж десять собак,
полегшено видихнула кобилка. Зараз тобі буде хижий вовче!
Моні, Джулія, Роллі,
Матильда та Каспер примчали до стайні.
Вовк блимнув на них хижими, залитими кров ’ ю
очима, а тоді промимрив
- Я, тей во - заблудився.Я нікого не хотів
образити...
Вони швидко оточили вовка
з усіх боків і схопили.
Вовк заскавулів, а тоді вирішив перехитрити
сміливих захисників
- От, мені мій дід
розказував, що ми з вами брати. Тож подивіться я ж такий як ви. І скажіть, що
ви не любите свіжого мяса - лукаво посміхнувся вовцюган. Але сміливі пси ще
міцніше стиснули зубами вовчі лапи і хвоста та й посунули розбійника до лісу -
на суд!
Пані Копитко з
полегшенням видихнула. Малий синочок притулився до мами. Зігрівшись її теплом
маленький жеребчик солодко заснув.
Пані Копитко вдячно
покивала головою. На її великих красивих очах виступили сльози, сльози
вдячності.
Десь з околиці лісу
долинуло жалібне ау - у. Але пані Копитко знала, що небезпеки в цьому вже нема.
А промова вовка про
братнє походження із собаками стала для нього останньою…
Комментариев нет:
Отправить комментарий