У дітей раннього й
дошкільного віку психічна діяльність перебуває в стадії активного становлення.
Якщо немає оптимальних умов для формування психіки дитини, починаючи із самого
раннього дитинства, можуть виникнути функціональні порушення вищої нервової
діяльності, що відбиваються насамперед у різноманітних формах неадекватного
поводження. За неправильного підходу дорослих форми неадекватного поводження у
малюків закріплюються, набувають більш стійкого характеру, у них виникають
неврози. Тоді потрібне вже відповідне лікування, обумовлене психоневрологом або
психіатром. У низці випадків, якщо не лікувати дитину, неврози призводять у
подальшому до несприятливого розвитку особистості.
Порушення
поведінкових реакцій.
Нормальне поводження
дитини характеризується його активним, емоційно-позитивним ставленням до
довкілля. Дитина жваво цікавиться всім, що відбувається навколо, охоче вступає
у спілкування з дорослими, із захопленням грає самостійно або з іншими дітьми,
спокійно, без вередувань, виконує вимоги дорослих: миє руки, одягається й
роздягається, лягає спати тощо.
Не можна вимагати від
дитини, особливо раннього віку, щоб її поведінка була оптимальною. Незрілість
її мозку та недосконалість функцій призводять до певної нестійкості поведінки.
Для дитини раннього віку вона природна. Так, будучи захопленим грою, малюк може
не одразу відповісти на пропозицію вихователя або батьків йти їсти чи спати.
Він може заплакати, якщо в нього забирають іграшку або його забирають від
дітей, з якими він грав. Коли дитина стомлена, вона може заплакати від
найменшого осудження або невдачі на будь-якому занятті. Але такі реакції
короткочасні, непостійні, й причину їх виникнення завжди легко пояснити.
Форми неадекватного
поводження.
Поведінку дитини можна
вважати неадекватною у тому разі, якщо вона часто й необґрунтовано перебуває в
негативному емоційному стані та її реакції перешкоджають оптимальному
задоволенню її власних органічних і психологічних потреб, або заважають
нормальному життю дітей і дорослих, що оточують її.
До неадекватних реакцій
належать:
• упертість, тобто
відмова підкоритися обґрунтованим вимогам дорослих. Наприклад, дитина категорично
відмовляється йти їсти або спати,
хоча вона голодна і хоче спати; мити руки, які забруднила, одягти пальто, хоча їй холодно тощо;
• вередування,
виявляється в тому, що дитина виражає будь-яке бажання, а за спроби його
задовольнити від нього відмовляється. Наприклад, просить ляльку, коли одержує
її, каже: «Не хочу ляльки!»;
• невмотивований плач, що
виникає у дитини з найменшої незначної причини. Наприклад, інша дитина,
проходячи мимо, зачепила її або
вихователька не одразу зав'язала їй шнурки тощо;
• відмова від контактів з
вихователем, шли ніякі спроби заохотити дитину до розмови, викликати до себе
позитивне ставлення, не мають успіху;
• відмова від контакту з
іншими дітьми, коли дитина прагне бути окремо
від дітей, грає тільки одна, осторонь від них, плаче, коли до неї підходять діти, відвертається від них,
не розмовляє з ними, не хоче брати
участі у групових іграх і заняттях разом з іншими дітьми;
• рухова розгальмованість
— дитина дуже рухлива, не може зосередитися на будь-якій діяльності, швидко
переходить від одного предмета до
іншого, не здатна до стійкої уваги на заняттях і в іграх, заважає грати іншим дітям; агресивна — штовхає й б'є
інших, кричить, забирає іграшки,
кусає дітей спочатку, щоб забрати іграшку, а потім виражає цим свій збуджений стан; ламає і кидає
іграшки.
Причини
виникнення неадекватного поводження. Дитина може мати деякі
вроджені передумови для так названої дитячої нервовості. Вона може успадкувати
від батьків схильність до слабкого або збудливого типу нервової діяльності, а
виходить, її нестійкість, призводить до нервовості.
Розрізняють вроджений
нахил до нервовості, що виникає у плоду до народження під впливом несприятливих
умов внутрішньоутробного розвитку. Такі умови створюються, якщо мати під час
вагітності перенесла важке захворювання або нервове потрясіння, погано
харчувалася, вживала алкогольні напої, курила. Сприяють цьому також токсикози
другої половини вагітності, бо при цьому плід одержує недостатньо кисню. В
останні місяці вагітності найбільш активно розвиваються функції головного
мозку, у цей час клітини центральної нервової системи особливо чутливі до
кисневої недостатності. За таких несприятливих чинників ознаки нервовості
проявляються вже в перші дні після народження дитини: вона багато кричить,
часто прокидається, будь-які негаразди позначаються на її мозку, який ще швидко
розвивається. Це насамперед пологова травма, захворювання періоду новонародженого
і у перші місяці життя, а більше у старшому віці — тривалі захворювання,
неправильне харчування, недотримання правильних вікових режимів, особливо
недостатній денний сон. Дуже рано, з перших місяців життя, починають
позначатися і соціальні причини. Уже у віці 1-го року можливі прояви наслідків
неправильного виховання.
У першому півріччі життя
дитини формуються взаємини в системі «мати — дитина». Усякі порушення в цій
системі позначаються на розвитку малюка, особливо на врівноваженості його
психіки. У другому півріччі відбувається бурхливий процес становлення
спілкування із членами родини. У цьому віці кількість психогенних, так званих
стресових чинників збільшується. Дитина зауважує і по-своєму переживає все, що
відбувається навколо неї. Що старше вона стає, то більше чинників соціального
середовища впливає на її поведінку.
До значної напруги
нервової системи та розвитку нервовості може призвести гучна обстановка,
сімейні сварки. Дитина починає зауважувати несправедливе до себе ставлення,
різкий або нервовий, швидкий перехід від надмірної суворості до пестощів, часті
заборони, придушення ініціативи.
В умовах ДНЗ неадекватне
поводження проявляється насамперед при звиканні дитини до нових умов ЖИТТЯ.
Як ліквідувати
неадекватні форми поводження. Що раніше спробувати позбавити дитину від проявів
неадекватної поведінки, то більше успішними будуть результати. Однак для цього
слід дотримуватися певних умов: насамперед— порадитися з психологом, лікарем і
з'ясувати, який стан здоров'я дитини; налагодити контакт з батьками і разом з
ними боротися за нормалізацію психічного стану малюка; пам'ятати, що різні
форми неправильного поводження дитини вимагають різного підходу до нього.
Так, у разі прояву
вередливості і впертості слід забезпечити до дитини спокійне, доброзичливе
ставлення, діяти методом відвертання і не заохочувати неправомірних вимог, не
вдаватися до покарань. Краще перестати на деякий час контактувати з дитиною.
Без відповідної реакції дорослого їй стає нецікаво вередувати чи впиратися.
Тоді треба підійти до неї і спробувати залучити до будь-якої діяльності або
гри, при цьому треба зберігати до дитини спокійне та доброзичливе ставлення.
Правильні виховні підходи
в родині і в дошкільній установі приводять до бажаного результату.
При плаксивості доцільно
відвертати увагу дитини, приголубити, залучити її до спільної гри з дітьми,
дати доручення, щоб вона їх самостійно виконувала.
Велике значення для
профілактики порушень поведінки має єдність дій персоналу дошкільної установи й
батьків.
Рухове розгальмування
можна зняти, включивши дитину в заняття, пов 'язані з цілеспрямованою
діяльністю, яка має здійснюватися при позитивному емоційному ставленні малюка,
його зацікавленості. Варто чергувати періоди рухової активності з періодами
концентрації уваги, прагнучи до збільшення стійкості діяльності дитини. Якщо
дитина настроєна агресивно, передусім варто з'ясувати причини такого стану:
обстановку у родині, стан здоров'я малюка, стан його нервової системи. Слід
уважно стежити за поведінкою дитини, не допускати ситуацій, що сприяють прояву
агресії. Іноді доцільно перевести таку дитину в групу старших дітей. Дитину з
проявами агресії треба постійно тримати в полі зору, займати її індивідуальною
грою, давати цікаві доручення, стежити, щоб вона була зайнята грою або
цілеспрямованою діяльністю.
Профілактика неадекватної
поведінки полягає у створенні для дитини оптимальних умов розвитку,
забезпечення достатньої, але не надмірної фізичної й психічної активності
повноцінного спілкування з дорослими, правильної організації колективних ігор,
систематичного перебування на свіжому повітрі, процедури загартування,
чергування активності й відпочинку, зміни різних видів діяльності. Виховна
робота має містити індивідуальний підхід до дітей. Так, у нерішучих дітей слід
пробуджувати активність, стимулювати їх діяльність, даючи завдання до
труднощів, які зростають.
Варто усіляко заохочувати
у дитини прояв самостійності. Якщо на слова
«я сам» обмежувати дії малюка забороняти йому робити, що він хоче, то він дуже швидко починає
відмовлятися виконувати вимоги дорослих.
Постійні заборони сприяють розвитку дитячої нервовості.
Разом з тим слово «не
можна» має бути справжньою забороною. Якщо дитина
після слова «не можна» отримує бажане, то це слово не закріплюється як
заборона. Для того щоб у дитини вироблялася диференціювання на слова «можна» і
«не можна», дії дорослих мають відповідати змісту
цих слів. Відсутність такого диференціювання ускладнює життя дитини, що не слухається не тому, що вона
негарна або вперта, а тому, що
не може правильно оцінити вимог дорослих. Дитина охоче виконує вимоги, якщо вони сформульовані у вигляді
прохання, а не наказу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий