Коли я серджусь? Агресія дитини – прояв характеру чи забаганки?

 

В основі агресивної поведінки дитини лежить злість. А злість це базова емоція, яка забезпечує захист фізичних і психологічних кордонів.

Отже, якщо дитина проявляє агресію в поведінці, це “дзвіночок” про те, що дитина відчула порушення своїх фізіологічних чи психологічних кордонів і має потребу їх відстоювати. 

Батькам важливо знати, що до шестирічного віку прояви агресії у поведінці дитини не вважається порушенням її розвитку. Проте, закладається агресивність саме в дитинстві (приниженнями, образами, почуттям незахищеності, виявленням батьками нелюбові до дитини, прямою і непрямою агресивною поведінкою батьків тощо), стає стійкою рисою характеру і зберігається протягом усього життя. 

Особливості прояву агресивної поведінки дітей в різні вікові проміжки:

1.     0,5 – 3 роки: крик, кусання, жбурляння предметів, це умовна агресивна поведінка, оскільки в цьому віці, дитина немає наміру навмисно зробити шкоду.

2.     3-4 роки: агресивність в поведінці забезпечується бажанням відстояти свої кордони, але  незнанням і невмінням це зробити. Діти найчастіше кусаються, плюються, штовхаються, кидаються різними предметами. Рівень інтенсивності агресії в поведінці залежить від реакції батьків на її прояви.

3.     4-6 років. Дитина навчається краще  виражати свої бажання, тому і агресія стає більш вербальною, але зберігається  високий рівень егоцентризму, що загострює  відносини з оточуючими.

4.     6-7 років. Агресивність поведінки провокується через різке збільшенням обмежень (дитина йде в школу) і рамок. Агресивними проявами діти протестують проти цих надмірних  обмежень.

Якщо дитина активно проявляє агресивність в поведінці, батьки можуть допомогти їй наступними діями:

1.     Зробити ситуацію безпечною для всіх учасників ситуації.

2.     Приділити увагу дитині: помічати дитину і не помічати реакцію (навіть, якщо, в процесі вияву емоцій дитина на вас плюнула, сказала, що вас не любить і що ви погані батьки), важливо внормувати емоційний стан кожного з учасників конфлікту.

3.     Підтримати дитину в її переживаннях: дати їй зрозуміти, що ви її друг. При цьому дорослий має випромінювати доброзичливість, твердість і спокій.

4.     Проаналізувати ситуацію (не дитину, а ситуацію!!!), назвати вируючі  емоції (“ти злишся? на кого ти злишся? що ти хочеш зробити/сказати? мені не подобається коли мене кусають, мені боляче…”).

5.     Показати конструктивний спосіб реалізації емоцій своїм прикладом.

Наступні дії дорослого загострюють агресивну поведінку дитини і руйнують їх стосунки:

1.     Застосування до дитини фізичної сили, погроз, примусу.

2.     Прояв агресії до дитини в позі, жестах, голосі, міміці тощо.

3.     Насмішки, іронія, намагання дражнити дитину.

4.     Оцінка і засудження особистості дитини, привселюдно соромити дитину і виправдовування перед оточуючими.

5.     Демонстрація власної сили і влади.

6.     Читання нотацій і моралі.

Дітям дуже важко зрозуміти, що з ними відбувається і як впоратись із сильними емоціями. Завдання батьків показати, що емоції − це нормально, і як конструктивно, без шкоди для себе і оточуючих, їх реалізовувати.

Так, емоції одразу навчитись контролювати не реально, а пояснити що таке емоція і показати який спектр емоцій відчуває кожна людина  під силу Супервихователям в приватному сімейному просторі КіндервільPro. Де щодня можна зустріти кольорову веселку емоцій дітей, від агресії до радості, від розпачу до емоцій радості та любові. Але пояснивши, чому ми відчуваємо таку чи іншу емоцію, дитина вчиться пізнавати себе, інших та цілий світ.