«Доброго ранку, носику;
доброго ранку, щічки; доброго ранку, вушка; доброго ранку, шийко; доброго
ранку, плечики» і так далі — торкаємося різних частин тіла, промовляючи їхні
назви (можливо, цілуючи). Так треба пройтися по всьому тілу.
«Ліпка».
Розминаємо тіло, як тісто
чи пластилін.
«Коржик».
Спочатку треба «насипати
борошна» — пройтися легкими рухами рук по всьому тілу, потім «наливаємо води» —гладимо
все тіло, «ліпимо тісто», а потім «робимо коржик». Дитина тим часом сидить, обійнявши себе руками,
а ми її обіймаємо ззаду. Розкриваємо руки — коржик випікся.
«Поцілунки».
Квадратний, трикутний,
овальний — цілувати лобик чи щічку так, щоб послідовність поцілунків утворила
різні форми.
«Люлечка».
Сісти за дитиною, обіймаючи її, і погойдатися.
«Обійманці».
Діємо за принципом «обійми мене, сильніше, ніж я тебе».
«Кенгуру».
Дитина сідає животик до животика і міцно вас обіймає.
«Діду!».
«Діду, де ти там! Не морозь
(щічки, носик, попу, животик, ніжки...) нам», — дорослий промовляє слова,
торкається якоїсь частини свого тіла. Діти називають її і також торкаються частин
свого тіла. Потрібно так пройтися по всьому тілу.
«Килимок».
Простукати все своє тіло, мов килимок.
«Орангутан».
Стукати із криком «Я-я-я-я» себе по грудній кліт[1]ці, мов мавпа. Торкатися одне одного «різними доторками»
— як зайчик, як змія, як лисиця хвостиком.
«Сніговик».
«Ліпимо» із тіла дитини
сніговика. Просимо напружити всі м’язи, наче він змерз. А потім «гріємо як
сонечко», і сніговик тане
(дитина розслабляється).
«Очищення».
Сонечко чи вода проходять
(із нашими доторками) по тілу зверху донизу і змивають, освітлюють усе, що напружує,
лякає, заважає.
Малювати
на животику, спині різні букви чи прості фігури, а дитина має вгадати, що було
намальовано.
«Будиночок».
«Ти — будиночок. Це в
тебе підлога (ніжки), стіни (проходимо по всьому тілу доторками), дах (голова).
Ти в будиночку» (можна покласти руку на серце).
«Квітка
чи дерево».
Запитати в дитини, якою
квіткою (чи деревом) вона хоче бути. Торкнутися стоп («В тебе дуже міцне коріння,
воно із землі бере все, що потрібно для життя, і міцно втримує тебе»).
Торкнутися боків («У тебе такий стрункий, гнучкий і міцний стовбур. Він може
зігнутися, може схилитися, але він ніколи не зламається. Він витримає всі вітри
та урага[1]ни»).
Торкнутися голівки («А це твоя крона — красива, ніжна, соковита, сильна»).
«Ти
— Дерево Життя».
Робимо масаж: «Рейки,
рейки, шпали, шпали... Їхав поїзд із Полтави. Ось віконце відчинилось —
горошинки покотились. Йшли курчата, ціпу-ціпу, дзьобали собі на втіху. А за
ними гусенята теж пощипують завзято. Далі йшла сім’я слонів, тупали, аж гай шумів.
От директор-молодець стіл поставив і стілець та друкує на машинці лист
малесенькій дитинці: «Люба доню! Рідна
пташко! Висилаю жовту
чашку. В неї сонячні бочки і на денці — крапочки» (переспів Мирослави Кім).
Символ
сили.
Створіть з дитиною її Символ Сили. Ним може стати
що завгодно: річ, образ, спогад, картинка у телефоні, герой мультика, іграшка
або малюнок. Символ нагадає дитині, що сила завжди з нею. Звернутися до Символу
Сили просто: коли дитина нервує, їй потрібно заспокоїтися і налаштуватися, вона
може звернутись до свого Символа. Запропонуйте дитині: “Уяви його, роздивись, стисни
і почни прислухатися до себе, відчуй, як змінюється дихання, сфокусуйся на
тому, про що думаєш, як почуваєшся зараз. Нехай цей Символ дасть тобі силу та
спокій.”
Дихальна
практика «Долонька».
Навчіть дитину цієї
вправи, аби вона могла зробити це, навіть коли вас немає поруч. Скажіть їй:
розкрий долоньки, постав вказівний палець правої руки на
зап’ястя лівої руки.
Зроби вдих носом і проведи пальцем правої руки вверх до кінчика мізинця.
Затримайся на кінчику мізинця. Повільно видихни ротом, одночасно проводячи
пальцем по мізинцю вниз, наче обмальовуючи пальчики.
Зроби паузу. І потім так само дихай й “обмальовуй” усі пальчики на лівій руці.
Повтори все те саме з правою рукою, малюючи пальчиками лівої. Розітри долоньки
і потруси ними, наче струшуєш крапельки.
Щоб
допомогти дитині заспокоїтись, запропонуйте їй цю вправу.
Дзеркало.
Коли ми втомлені, розгублені
чи не впевнені, що у нас усе вийде — ми ставимося до себе занадто критично.
Навчіть дитину і практикуйте це самі: підійдіть до дзеркала, подивіться у
нього, пригадайте те, що вам вдалося, торкніться голови, погладьте себе і
промовте: “Я молодець”. А ще — напишіть це на стікері і почепіть на дзеркало. Аби
підсилити ефект від вправи, поясніть дитині, що кожного разу, коли вона
побачить своє відображення у дзеркалі, хай нагадає собі: «Я молодець, я
впораюсь”.
Дати
подумки “п’ять” 5 людям, які для тебе важливі.
Кожному з нас буває
важко, сумно, самотньо. У такі моменти нам потрібні
ті, на кого ми можемо
покластися.Такі люди — наше коло підтримки. Ми відчуваємо їхню турботу, навіть
коли їх немає поруч із нами. Напишіть чи просто пригадайте з дитиною людей, героїв кіно або мультфільмів, і на кожного
загинайте один палець:
хто може обійняти;
хто може пояснити незрозуміле;
хто може допомогти зробити щось, із чим сам не
впораєшся;
хто може підтримати;
хто може розсмішити.
Подивіться на долоню,
уявіть, що сила, щирість, знання, підтримка — зараз у них. Нагадайте дитині, що
сила п’яти завжди з нею.
Відновлювальне
позіхання.
Якщо дитині важко
розслабитись і вона напружена, позіхніть разом із нею. Відкрийте рота широко,
наче крокодил, і зі звуком, ніби після пробудження – позіхніть. Повторіть
кілька разів. Щоб посилити ефект, можна помасажувати обличчя, де сходяться
верхня і нижня щелепи.
Комментариев нет:
Отправить комментарий