Жила собі
маленька сова. Жила вона у великому дрімучому лісі. Жила вона не одна – у неї
були друзі – різні маленькі звірятка: білочки, лисички, пташки. Але було сові
самотньо. А справа була в тому, що в цьому лісі не було більше жодної такої ж
сови, як вона сама. Сова дуже сумувала – їй так хотілося знайти кого-небудь
схожого на себе.
І ось одного дня
вирішила вона відправитися в дорогу. Але друзі були проти: «Ти що кинеш нас? А
як же ми без тебе?» - говорили вони.
Сова, як могла,
заспокоювала їх і… залишалася з ними, забувши про свою мрію. Але одного дня
вона зовсім захворіла – нічого їй не було в радість і тоді її друзі сказали їй:
«Напевно, ми не зможемо замінити тобі того, до кого прагне твоє серце. Лети,
шукай Його».
І сова полетіла.
Довго літала вона над різними лісами, намагаючись знайти хоч кого-небудь, хто
був би на неї схожий. І ось одного дня, зневірившись, сова вирішила припинити
пошуки і повернутися додому.
Вона летіла назад
– над лісами, полями, горами і раптом почалася гроза. Завив вітер, згущувалися
хмари, хлинув дощ, крила сови намокнули, і вона впала на землю…
Через деякий
час сова опритомніла і побачила перед собою пугача. Ах, який він був вродливий.
Увесь час, доки вона була непритомною, добрий пугач сидів поруч і лікував її.
Пройшли роки. І
ці роки сова згадувала завжди з величезною радістю і щастям, адже після того
випадку вони зажили разом з пугачем і дуже полюбили один одного.
Тепер сова знала:
хто шукає, той завжди знайде.
Комментариев нет:
Отправить комментарий