Якось двоє друзів багато днів ішли пустелею.
Раз вони посперечалися, і один з них зопалу дав іншому ляпаса. Друг біль
відчув, але промовчав. Лише написав на піску: «Сьогодні мій найкращій друг дав
мені ляпаса».
Друзі продовжили подорож, і через багато днів
знайшли оазис із озером, у якому вирішили викупатися. Постраждалий від ляпаса
мало не втонув, але друг його врятував.
Коли ж отямився, то висік на камені: «сьогодні
мій найкращій друг урятував мені життя».
Перший
поцікавився:
- Коли я тебе скривдив, ти написав на піску, а
тепер – пишеш на камені. Чому?
І
друг відповів:
- Коли хтось кривдить нас, ми повинні писати про
це на піску, щоб вітри могли стерти напис. Але повідомлення про гарні вчинки ми
повинні висікати на камені, щоб ніякий вітер не міг це стерти. Навчися писати
образи на піску й висікати радощі на камені. Залиш дещицю часу для життя! І нехай тобі буде легко й світло…
Коментарі
Записавши свою образу на піску, подорожній тим
самим звільнив від неї свої думки й серце. Він залишив образу лежати написаною
на піску. А далі вітри зробили свою справу – все змели й зрівняли… Він написав
її, щоб забути.
Пам'ять про гарну подію була вибита на камені,
щоб про неї зберігся спогад і щоб інші могли довідатися про цю радість.
Комментариев нет:
Отправить комментарий