Людина не лише пізнає світ у процесах сприймання, уяви та мислення, але разом з
тим і відноситься так чи інакше до певних фактів життя. Різноманітні реакції
психіки на об'єкт або ситуацію пов'язуються з виникненням емоцій. Це означає,
що вони (об'єкт, ситуація) сприймаються не лише такими, якими є насправді, а й
у своєму емоційному значенні.
Емоціями (афектами, щиросердечними хвилюваннями)
називають такі стани, як страх, гнів, туга, радість, любов, надія, смуток, відраза,
гордість.
Емоційний
процес включає в себе три основних компоненти.
Перший
компонент - це емоційне збудження,
яке визначає мобілізаційні зрушення в організмі. В усіх випадках, коли
відбувається подія, яка має значення для індивіда, і така подія констатується у
формі емоційного процесу, відбувається зростання збудливості, швидкості та
інтенсивності протікання психічних, моторних та вегетативних процесів.
Другий компонент - знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли
подія оцінюється як позитивна, негативна - коли вона оцінюється як негативна.
Позитивна емоція спонукає дії підтримки позитивної події, негативна - спонукає
дії, спрямовані на усунення контакту з негативною подією.
Третій компонент - ступінь контролю емоції. Слід розрізняти два стани
сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), при яких ще
зберігається орієнтація та контроль, та крайнє збудження (паніка, жах, сказ,
екстаз, повний відчай), коли орієнтація та контроль практично неможливі.
Дитинство
– особливий період у розвитку дитини, коли розвиваються загальні
здібності, необхідні кожній людині у
будь-якому виді діяльності.
Зараз
діти стали менш чутливими до почуттів інших, вони не завжди можуть зрозуміти
їх, висловити й усвідомити свій внутрішній стан і свій настрій, і часто
виявляють його в різкій формі. Звідси і виникають труднощі в стосунках з
однолітками та дорослими. Також збідніла емоційна сфера є причиною затримки
розвитку інтелектуальної сфери. Діти менше цікавляться чимось новим, в їхніх
іграх відсутня творчість, а деякі зовсім не вміють гратись.
Емоції відіграють важливу роль в житті дитини. Виявляючись у поведінці,
вони інформують дорослого про те, що дитині подобається, що дратує. По мірі
того, як дитина росте, її емоційний світ стає різноманітнішим і багатшим.
До 3-х
років емоційний розвиток дитини досягає такого рівня, що він може себе поводити зразково.
Однак те, що діти здатні до так званої “хорошої поведінки”, ще не значить, що
вона постійно буде такою.
Для молодшого дошкільника характерними
є різкі перепади настрою, адже його емоційний стан залежить від фізичного
комфорту. Якщо чотирирічний малюк дуже втомився чи переніс повний напруження
день, він цілком може себе поводити, як менша за віком дитина. І це є сигналом
для дорослого, що в даний момент йому потрібна допомога та підтримка. На
настрій малюка 3-4 років починають впливати
взаємостосунки з однолітками та дорослими. Він починає оцінювати
поведінку оточуючих людей.
До 4-5 років дитина стає більш
витривалою фізично. Це стимулює розвиток психологічної витривалості. Знижується
втомлюваність, фон настрою вирівнюється, стає більш стабільним, менш
сприятливим до перепадів.
У дітей старшого дошкільного віку почуття панують над
всіма їх сторонами життя. Дитина 6 років може бути стриманою і приховати страх,
агресію, сльози. Але лише у тому випадку,
коли це дуже потрібно.
Найбільш сильним і важливим джерелом для хвилювань стають стосунки з іншими людьми – дорослими та дітьми.
Потреба “бути хорошим” для оточуючих визначає поведінку дитини. Вона визначає
появу складних багатопланових почуттів: ревнощі, співчуття, заздрість.
Процес розпізнавання і передачі емоцій є складним і потребує від дитини
певних знань, певного рівня розвитку. Діти звертають увагу головним чином на
вираз обличчя, не помічаючи пантоміміку (жести, постава). Старші дошкільники
мають ще недостатні уявлення про емоційні стани людини і їх прояви.
Емоції не розвиваються самі по собі. Змінюються установки особистості,
її відношення до світу, і разом з ними формуються і змінюються емоції.
Виховання через емоційні впливи – дуже тонкий процес. Основним завданням його є
не пригнічення та викорінення емоцій, а правильне керування ними.
Емоційні порушення можна умовно поділити на дві групи. В основі розподілу лежать ті сфери життя
дитини, де, насамперед, знаходить вияв емоційне неблагополуччя. З одного боку, воно може виявлятися у взаєминах з іншими
людьми; з другого — в особливостях внутрішнього світу дитини,
складності її переживань.
Негативні емоційні прояви можуть існувати
у двох типах поведінки дітей. До першої групи за типом поведінки входять діти з переважанням станів збудження. Ці дошкільники
характеризуються нестриманістю, дратівливістю, що нерідко призводить до
виникнення конфліктів, дезорганізації діяльності. Такі діти схильні до
захоплення різними видами діяльності, проте продуктивність їх швидко знижується. Негативні емоції (спалахи гніву,
образи) можуть виникати як і через вагомі причини, так і через незначні
приводи. Але швидко виникаючи, вони так само швидко згасають. Афективні прояви
нерідко спричиняють негативне ставлення дитини до думок і вимог інших людей.
Наведений тип поведінки дошкільника
викликає негативні реакції дорослих та однолітків, які його оточують. З ім'ям дитини нерідко пов'язують зневажливі
характеристики: «всім заважає», «завжди зла», «непосидюча», що зачіпає почуття
власної гідності, викликає образу. Усвідомлення дітьми, що вони «не такі, як
усі», спричиняє переживання невпевненості, власної малоцінності, тривожності. Такі негативні емоційні прояви діти зовні ховають
під маскою зарозумілості, пихатості.
Друга
група за типом поведінки — це діти, у яких переважає пригнічений стан із
депресивними проявами. Діти, про яких ідеться, не можуть легко й вільно, як їх
однолітки, висловити свої переживання й почуття, забути образу й не згадувати про неї, бути послідовними в діях та
вчинках, впевнено поводитися за будь-яких обставин, захистити себе, оперативно
почати й закінчити справу, переключитися з одного на інше.
Швидка стомлюваність та пов'язана з нею
неспроможність ефективно виконати будь-яку діяльність спричиняють зниження самооцінки дитини, проявів невпевненості
в собі, почуття малоцінності. Це викликає стан неспокою,
незахищеності, тривожності, а також сприяє виникненню надзвичайно гострої потреби дітей у визнанні, увазі. Нерідко ця гіпертрофована потреба провокує такі негативні прояви, як
підвищена образливість, злопам'ятність. Вразливість, імпресивність цих дітей на фоні емоційних
розладів спричиняє формування
амбівалентності потреби у спілкуванні: відчуваючи гостру потребу в товаристві
однолітків, спільній діяльності з вихователем, діти виявляють при цьому
замкненість, відлюдькуватість.
Методи психокорекційної роботи з емоційними порушеннями
Загальна
практика корекції страхів у дітей різного віку має багато напрацювань, однак
основними і найбільш ефективними визначають наступні методи:
1. Підвищення загального рівня емоційних
переживань дитини.
Якщо дитина постійно пригнічена, відчуває
негативні емоції, то основна задача – навчити дитину відчувати позитивні
емоції. Це може бути досягнуто різними ігровими методами. Кожна нова гра,
прогулянка будуть закріпленням досягнутого ефекту, а розширення гри, включення
в неї нових елементів збільшить кількість об’єктів, що викликають позитивні
емоції дитини.
2.
Розігрування ситуації взаємодії з
предметом страху в грі.
Для гри необхідно підібрати іграшки, які
схожі на той предмет, якого дитина боїться (собака, страховисько) і пограти в «страх», розіграти сюжет, в якому дитина може «розправитися» зі своїм
страхом, відіграти свої емоції в символічній формі і позбутися від напруги.
3. Емоційне переключення.
Незначимість об’єкту, що лякає дитину,
дорослий може підкреслити короткою фразою, виразним жестом
ніби відкинути, проігнорувати.
4.
Наслідування і підключення.
Дитина наслідує дорослого не тільки в
поведінці, але й підключається до його оцінок. Впевнена поведінка дорослого
надасть впевненості дитині.
5. Емоційні гойдалки.
Принцип гойдалок полягає в переході з
одного стану в інший (протилежний). Для емоційних процесів гойдалки означають
поперемінний перехід від стану небезпеки до стану безпеки. Наприклад, з
темрявою дитина може гратися, то забігаючи в темну кімнату, то вибігаючи з неї.
6. Емоційний конфлікт.
Так як страх – емоційне явище, то «затормозити» його можна
сильнішою емоцією. Наприклад, якщо дитина любить ляльку, то їй можна приписати
роль «захисника». Це створення
ситуації, в якій можна оволодіти об’єктом страху через формування додаткових
емоційних відносин, які допоможуть подолати страх.
7. Діяльнісна
терапія. Необхідно займати дитину якоюсь дяльністю протягом дня.
8. Лялькотерапія.
9. Анатомування страху.
Пояснення дитині, що собою являє предмет, який лякає, з чого складається, «звідки береться», заповнює «пробіли» у сприйнятті
дитини, які, як правило, заповнювались
приписуванням цьому предмету небезпечних і страшних якостей
10. Маніпулювання
предметом страху.
Можна купити дитині маленьку іграшкову
собаку. Здібність керувати предметом, тримати його в руках, допомагає дитині
набути почуття влади над ним.
11. Штрихування,
стирання, малювання.
Можна попросити дитину намалювати те,
чого вона боїться (якось підштовхнути до того, щоб дитина себе
намалювала більшою, або якось захищеною від лякаючого предмету).
Позитивні
емоції розвиваються у дитини як у грі, так і в дослідницькій
діяльності. Перший ступінь: в момент переживання задоволення в дитячих іграх по мірі росту і
розвитку дитини знижується. У малюка воно виникає при
отриманні бажаного результату. Другий ступінь
– функціональний, коли дитині дає радість вже не тільки результат, але і сам
процес діяльності. Задоволення тепер пов’язане не тільки з завершенням процесу.
На третьому ступені, у дітей трохи старших, задоволення виникає на початку
діяльності, і ні результат дії, ні сам процес не є центральними в емоції
дитини. В цьому випадку дитина переживає задоволення, передбачаючи подію.
Дитина вважає хорошим те, що їй цікаво.
Їй необхідно, щоб її любили і щоб їй було кого любити і за кого нести
відповідальність. Важливо не створювати умови для розвитку негативних емоцій,
але не менш важливо не задавити позитивні – адже саме позитивні емоції лежать в
основі моральності і творчих здібностей людини.
Гнів у ранньому дитинстві викликається
обмеженням свободи рухів, але в 2-3 роки у дитини
розвиваються ревнощі і заздрощі – як соціальні форми гніву. Емоція гніву швидко
мобілізує енергію людини і готовить її до самозахисту. Зовнішні результати
мобілізації організму легко помітні: кров «кипить», обличчя «горить», м’язи напружені, кулаки
стискаються. Внаслідок цього зростає відчуття сили, хоробрості, впевненості в
собі. Гнів вміру виступає як джерело віри в себе, але сильний і некерований
гнів шкодить, так як спонукає людину до імпульсивних руйнівних і ворожнечих
дій. Нездібність виразити справедливий гнів може нанести шкоду адаптації
дитини, заважає мисленню,
погіршує стосунки з іншими людьми і веде до психосоматичних порушень.
Результативними є використання вправ, спрямованих на корекцію та
розвиток емомоційних станів.
Вправа «Покажи емоцію»
Варіант 1.
Ведучий роздає дітям картки, на яких написані назви емоцій, після чого кожен по черзі має вийти в центр кола і показати емоцію за допомогою
міміки і жестів. Решта учасників відгадує.
Варіант 2. Учасники розбиваються на пари. Один із партнерів
кожної пари підходить до ведучого, який дає завдання показати якусь емоцію. Другий
партнер відгадує, після чого вони міняються місцями.
Вправа «Емоція по колу»
Один учасник показує сусідові якусь
гримасу. Той якомога точніше її копіює і передає далі. Гримаса передається по
колу і повертається до «автора». Він говорить, яку емоцію хотів передати, і яку
отримав, а усі учасники мають можливість подискутувати, чому нас
часто неправильно розуміють.
Ведучий
пропонує спробувати передати свої емоції по колу
наступним бажаючим.
Вправа «Віддзеркалення
емоційного стану»
Всі учасники розбиваються на пари. Один виконує роль «дзеркала», яке повинно
віддзеркалити емоційний стан, продемонстрований партнером. Цю вправу потрібно
виконувати мовчки. Емоційний стан демонструють за допомогою міміки і пантоміми.
Кожен виконує вправи по 3 рази (різні емоційні стани).
Вправа «Скульптура»
Цю вправу виконують у парах. Нехай один
учасник буде «скульптором», а другий — «глиною». «Глина»
— піддатлива «скульптору» і зберігає форму, яку їй надають. «Скульптор» надає «глині»
вираз емоції, яку пропонує ведучий. «Скульптор» повинен працювати мовчки і не
давати жодних словесних вказівок.
Комментариев нет:
Отправить комментарий