Павучок

 

Жив собі павучок. Його павутина була на високому дереві. Усі комахи боялися його, бо думали, що він сплів таку велику павутину, щоб їх зловити, та, насправді, павучок використовував її, щоб ловити краплинки вранішньої роси, якими живився. Він ні з ким не товаришував, бо не любив метушливої комашні, яка весь час бігала на землі, літала у повітрі туди-сюди. Він любив споглядати, як сходить сонце, краплинки дощу падають з листочка на листочок, слухати шум листя, якого торкається своїм ніжним подихом вітер.

Одного разу здійнявся сильний вітер і зірвав його павутинку, намагаючись втримати її, павучок заплутався і разом зі своєю домівкою полетів високо за хмари, а коли спустився, то зрозумів, що знаходиться на якійсь лісовій галявині. Не встиг він отямитися, як почув ніби хтось ударивсь об землю позаду, озирнувшись, зрозумів, що це птах намагається клюнути його. Павучок миттю сховався під травинку, але чув, що переслідувач вже близько, і раптом щось задзижчало, птах крикнув і полетів. Визирнувши, павучок побачив бджілку.

-          Дякую, що врятувала моє життя!

-          Завжди рада допомогти тим, у кого немає такого жала, як у мене. Ходімо зі мною на осінній бенкет, який ми завжди влаштовуємо перед зимовим сном.

Павучок із бджілкою пішли до лісу, де комахи готувалися до свята. Павучок з радістю взявся їм допомагати і зрозумів, що залишиться тут, бо вже ніколи не хоче бути самотнім, адже мати друзів - найкраще, що є у житті.