У старому будинку на краю села жив рудий котик на ім’я Мурчик. Він мав м’які лапки, довгі вуса і любив спати на теплій печі.
У тому ж будинку, тільки в маленькій нірці за шафою, жила сіра мишка на ім’я Пип’є. Вона була маленькою, швидкою і дуже розумною.
Мурчик і Пип’є були ворогами. Так заведено — коти ганяються за мишами, а миші тікають від котів. Так робили їхні батьки, дідусі, прадідусі.
Кожного дня Мурчик намагався зловити Пип’є, а вона швидко ховалася в нірці.
— Чому ми це робимо? — одного разу запитала Пип’є у своєї мами.
— Бо так заведено, — відповіла мама-миша. — Коти — наші вороги.
— Чому ти ганяєшся за мишкою? — запитав Мурчик у свого тата.
— Бо так заведено, — відповів тато-кіт. — Миші — наші вороги.
Але ні Мурчик, ні Пип’є не розуміли, навіщо їм бути ворогами. Мурчик не був голодний — господиня годувала його смачною їжею. А Пип’є не хотіла нікому шкодити — вона просто збирала крихти, які падали зі столу.
Одного холодного зимового дня сталася біда. Господарі поїхали в місто і залишили будинок на кілька днів. Вони забули закрити вікно, і сильний вітер розбив шибку. У будинок почав задувати холодний сніг.
Мурчик скрутився клубочком біля печі, але вона погасла, і в будинку ставало все холодніше.
— Бр-р-р, — тремтів котик. — Так холодно!
Пип’є сиділа в своїй нірці і теж мерзла.
— Бр-р-р, — тремтіла мишка. — Потрібно щось робити!
Вона визирнула з нірки і побачила Мурчика, який жалібно нявкав біля печі.
“Він же замерзне!” — подумала Пип’є.
Мурчик теж побачив мишку. Але йому було так холодно, що він навіть не подумав її ганяти.
— Пип’є, — слабко нявкнув він, — так холодно…
Мишка подивилася на розбите вікно. Потрібно було якось його закрити, інакше вони обоє замерзнуть!
— Мурчику, — несміливо сказала вона, — може, спробуємо разом щось придумати?
Котик здивувався, але кивнув. Вони обоє розуміли — треба діяти разом, інакше не вижити.
Пип’є була маленькою і могла пролізти у вузькі щілини. Мурчик був сильним і міг підіймати важкі речі.
— Я бачила в коморі старий килимок! — сказала Пип’є. — Ним можна закрити вікно!
— Але він важкий, — зітхнув Мурчик. — Я не можу його затягнути на вікно.
— А якщо я допоможу? — запропонувала мишка. — Я можу прогризти мотузку на горищі, ти прив’яжеш її до килимка, а потім ми разом потягнемо!
Вони почали працювати разом. Пип’є пробігла на горище і перегризла міцну мотузку. Мурчик приніс її до вікна. Разом вони прив’язали килимок.
Мурчик тягнув мотузку зубами, а Пип’є штовхала килимок знизу своїми маленькими лапками. Було важко, але вони не здавалися!
Нарешті килимок закрив розбите вікно. Холодний вітер перестав дути в будинок.
— Ми зробили це! — радісно пискнула Пип’є.
— Так! — муркнув Мурчик. — Разом!
Але в будинку все ще було холодно. Піч не горіла, а на вулиці мороз.
— Що будемо робити? — засмутилася мишка.
Мурчик задумався і сказав:
— Пип’є, я знаю, що ми… ну… вороги. Але зараз дуже холодно. Може, ми… ляжемо разом? Так буде тепліше.
Мишка спочатку злякалася, але подивилася в добрі очі Мурчика і зрозуміла — він не хоче їй нашкодити. Він теж боїться і мерзне.
— Добре, — кивнула вона.
Мурчик скрутився клубочком біля печі, а Пип’є пристроїлася в його теплій пухнастій шерсті. Котик був великий і теплий, а мишка маленька і не заважала.
— Знаєш, Мурчику, — прошепотіла Пип’є, — а тобі не холодно?
— Ні, — муркнув котик. — Коли ми разом, набагато тепліше.
— А мені теж, — усміхнулася мишка.
Вони заснули, зігріваючи одне одного.
Коли вранці повернулися господарі, вони дуже здивувалися — котик і мишка спали разом, притулившись одне до одного!
— Подивись! — вигукнула господиня. — Мурчик і мишка — друзі!
Господар закрив вікно, розтопив піч, але Мурчик і Пип’є вже не хотіли розлучатися. Вони зрозуміли важливу річ: вони ніколи насправді не були ворогами. Це була тільки традиція, яку їм сказали інші.
А насправді вони могли бути друзями! Мурчик захищав Пип’є від інших котів, а вона розповідала йому цікаві історії та допомагала дістати іграшки з-під меблів.
— Чому ви раніше не сказали нам, що можна дружити? — запитали вони у своїх батьків.
Батьки задумалися і відповіли:
— Знаєте, ми самі ніколи не пробували. Ми просто робили так, як робили наші батьки. Але, мабуть, ви мудріші за нас.
З того дня Мурчик і Пип’є стали найкращими друзями. А їхня історія розійшлася по всьому селу, і незабаром інші коти і миші теж почали дружити.
Бо справжня мудрість — це вміти подивитися на світ своїми очима, а не очима традицій. І зрозуміти, що дружба сильніша за будь-яку ворожнечу!
Кінець
Запам’ятай:
Не обов’язково бути ворогами, якщо так заведено
Разом легше вирішувати проблеми
Справжня дружба не знає меж
Думай своєю головою, а не слідуй сліпо традиціям
У складних ситуаціях важливо об’єднуватися"
Комментариев нет:
Отправить комментарий