Упертість, примхи, неслухняність, дух суперечності
- Як тільки дитина починає вередувати, обніміть її, переконайте у своїй любові й постарайтеся відвернути від вередування.
- Якщо не вдалося це зробити, дайте їй спокій , не звертайте на неї уваги, не беріть у цій сцені участь. Зберігайте спокій і байдужість, хоч би що робила дитина.
- Якщо дитині коли удалось домогтись свого за допомогою примхи, вона робитиме це повсякчас.
- Коли дитина заспокоїться, ласкаво поговоріть із нею. Скажіть їй, як вас засмутила її поведінка, що надалі вона поводитиметься краще.
- Діти не вміють керувати ні своїм обуренням, ні почуттям провини. Тому не можна виявляти після істерики дитини невдоволення, лаяти й дорікати їй, погрожувати покаранням, а краще сказати їй, що вона вже досить покарала себе, і показати, що, незважаючи ні на що, ви її любите.
- Дитина хоче прийме вказівки, радо виконуватиме їх, якщо буде переконана, що її люблять.
- Постарайтеся як найкраще читати нотації, забороняти, указувати, карати, тиснути і як найбільше виявляти тепла, доброзичливості, спокою, терпіння, ласки, поблажливості, навіть ціною деяких компромісів.
Негативістська демонстративність поведінки
Така поведінка обумовлена порушенням взаємин із дорослими. Для таких дітей характерна демонстративність, поєднуючи з переживанням недоліку спілкування, уваги, високих оцінок. Рекомендується чіткий розподіл, регуляція батьківської і виховательської уваги до дитини за формулою: «приділяти їй увагу не тоді, коли вона «погана», а коли вона хороша». Перед усім потрібне відкрите, довірливе спілкування в ті хвилини, коли дитина спокійна.
Агресивність
Найкращій спосіб уникнути надмірної агресивності дитини – виявляти до неї любов.
Агресивна реакція – це реакція боротьби. Вона складається з незадоволеності, протесту – дитина намагається змінити становище. Розпач, роздратування, жаль, нетерпіння дорослі виражають драматичніше і переконливіше, ніж любов, тому, якщо дитина бачить це в дорослих, вона неодмінно стане злою і агресивною.
Свою агресивність дитина може виявляти не обов’язково до об’єкта невдоволення, а до інших людей, тварин. Якщо дитину надто розбестили в перші 3-4 роки життя, її психічний розвиток сповільнюється, а будь-яка зміна ставлення до неї викликає агресивні дії.
Лише одне лагідне слово може подолати озлоблення дитини. Потрібно, щоб вона відчувала, що її приймають і люблять, потрібно зрозуміти причини протесту й опору та вилучити їх. Потрібно зняти тривожність, чому сприяє тепла емоційна атмосфера вдома й у групі, тому що за агресією стоїть відчуття небезпеки, загрозливості зовнішнього світу.
Дуже важливо давати вихід агресивності. Для цього існують нескладні прийоми: дати дитині люто шматувати папір, різати пластилін, робити необразливі руйнівні дії, що у приступі агресії дитина може вчиняти довго і з насолодою. Після цього корисливі заспокійливі дії типу гри з піском, водою і (або) релаксація.
Якщо обурення дитини постійно затамовується, вона накопичує й виявляє часто лише у зрілому віці, коли неможливо виявити причину, тому що агресивність виливається вже в інші форми.
Підвищена рухова збудливість (гіперактивність)
Якщо дитина надмірно рухлива, якщо в неї часто змінюється настрій, якщо вона страждає на енурез, гризе нігті, смокче палець, погано спить – усе це ознаки нервового напруження. Причини: несприятлива обстановка в родині, надмірна вимогливість, суворість, принциповість батьків або інших дорослих, брутальність або непослідовність їхньої поведінки; грубі родопомічні процедури, родова травма, раннє пошкодження головного мозку; реакція дітей на заборону бігати, лазити, стрибати, що переходить у тривожний стан, дратівливість.
Окрики, обсмикування, невдоволення й роздратування дорослих у такі хвилини, спроби заспокоїти дитину дають прямо протилежний ефект, тому що це саме ті заходи, що викликають у дитини бажання рухатися ще більше. Найкращій спосіб – переключити дитину на будь-яку справу, гру, що потребує інших фізичних зусиль.
У спілкуванні з такими дітьми поєднайте наполегливість і послідовність із теплотою й доброзичливістю.
Боязкість, тривожність, відгородження, бар’єри у спілкуванні
Знайдіть будь - яку галузь реальних успіхів, звертайте увагу на таку діяльність, у якій дитина успішна, може само реалізуватися, самоствердитися, переживати успіх і пов’язані з ним позитивні емоції, знайти втрачену віру в себе.
Не дратуйтеся через повільність (такі діти у наслідок тривожності боязкі, загальмовані, що виявляється у сповільненості моторики, психічних реакцій).
Не робіть за дитину те, що вона може зробити сама. Залучіть її до ігор, що розвивають рухи, вправність, спритність, швидкість реакції. Особливу увагу приділяйте вихованню в дитини самостійності й ініціативи, тому що її активність не висока і вона схильна робити те, що їй запропонують. Для цього використовуйте колективні ігри, частіше пропонуйте дитині виконання ролей, що потребують прийняття якихось рішень, активного мовного спілкування з іншими дітьми (наприклад, роль капітана корабля, лікаря тощо). Залучайте дитину до частих виступів перед дитячою та дорослою аудієнцією (читання віршів, ролі у виставі, танцювальні ігри тощо0.
Для розвитку великих рухів домагайтесь підвищення рухової активності дитини. При цьому не потрібно залучати її до участі у спортивних заняттях6 невдачі можуть відбити бажання відвідувати заняття фізкультурою. Корисні зарядка, жартівливі, рухові ігри.
За тривожністю може стояти недолік емоційної підтримки. Тому на сам перед потрібно створити вдома й у групі атмосферу безпосереднього емоційного спілкування, взаєморозуміння, довіри, що зніме в дитини почуття тривожності перед дорослими і дітьми і допоможе їй вільно виявляти своє «Я». Якщо дитина буде впевнена у любові й підтримці батьків, якщо дім для неї буде осередком безпеки, а батьки, незалежно від її успіхів, віритимуть у неї – вона відчує себе спокійніше і з іншими людьми.
Егоїзм, жадібність
Егоїзм зазвичай пов’язують із розбещеністю дітей. Але це далеко не єдина причина. Егоїстичними ростуть не лише розбещені діти, а й діти, позбавленні любові і турботи. Жорстокість або байдужість до дитини призводять до того, що в неї виникає вороже, недовірливе, оборонне ставлення до людей і довкілля: вона замикається в собі, росте тривожною, агресивною, важкою у суспільстві. Дитина неправильно розцінюватиме володіння речами і стане егоїстом у тому разі, коли їй загрожуватиме втрата батьківської любові. Вона може мати безліч іграшок і при цьому бити недовірливим егоїстом. Її невміння поділитися чимось з іншим може бути витлумачене як знак недовіри, тому що виросла, оточуючи себе іграшками як замінником теплових почуттів, яких у неї не було або було замало.
Перевиховуючи егоїстичних дітей, потрібно користуватися «історією хвороби». Одна річ – розбещені діти, діти-споживачі. Потрібно вчити їх зважати на інших людей і їхні хиби, виховувати в них доброту й чуйність. Не ставте дитину у виняткові умови, учіть її ділитися всім, що в неї є, розділяйте все порівну між усіма членами родини. Зовсім інша річ – дитина травмована, тривожна, позбавлена ласки й любові. Такій дитині потрібно відкрити світ добрих взаємин, любов й поваги, їй потрібно пережити успіх, отримати схвалення.
Лише даруючи дитині, окрім іграшок, свій час, самих себе, дорослі можуть стати для дитини найбільшою цінністю, тоді інші речі вже не будуть такими важливими, і дитина поступово стане великодушною.
Увага й любов потрібна всім дітям так само, як світло й тепло сонця. Але любов не має бути сліпа, вона потребує розуму, мудрості, що виявляється у сполученні поваги, доброти й вимогливості, ласки й суворості.
Дитина говорить неправду
Діти брешуть, щоб: справити враження у усталити добре уявлення про себе, домогтися похвали або вияву любові; приховати свою провину, уникнути покарання; висловити свою ворожість.
Діти ненавидять запитання-пастки, що змушують їх вибрати між неправдою і гіркою правдою. Якщо ви знаєте відповідь, не ставте запитань. Не провокуйте нову неправду. Іноді сам характер запитання змушує дитину брехати, а це завдає зайвого удару її самолюбству. Краще сказати, що вам усе відомо, і пояснити дитині, що потрібно було зробити.
З усіх способів припинити неправду найгірший – намагатися залякати дитину. Бурхлива негативна реакція на неправду дитини лише підсилить її потребу брехати. Вона відчує себе ще не впевненіше й намагатиметься заслужити похвалу, уникнути покарання, докорів. Водночас її ворожість підсилиться через те, що з нею грубо повелися.
Крім того, дорослі повсякчас плутають уявлення дитини, вдаючись до так званої «безневинної неправди». Дитина розуміє, що в якихось випадках дорослі кажуть направду, і легко знаходить собі виправдання, коли бреше сама.
Що краще дитина почуватиметься в товаристві батьків, вихователів, що частіше її заохочуватимуть за хороші вчинки, то краще уявлення в неї складеться про себе саму і рідше в неї виникатиме потреба казати неправду.
ПІДСУМОК
У взаєминах із дитиною не покладайтеся на силу. Це озлобить її і привчить до того, що зважити слід лише на силу.
Не давайте обіцянок, яких ви не можете виконати. Це похитне віру дитини у вас.
Не робіть за дитину те, що вона може зробити сама. Вона і надалі може використовувати вас як прислугу.
Не виправляйте дитину у присутності сторонніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше увага га ваше зауваження.
Не читайте дитині нотацій і не кричіть на неї, інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися глухою.
Змиріться з тим, що дитина любить експериментувати. Так вона пізнає світ.
Найкращій спосіб виховати відповідальність і впевненість у собі – надати дитині можливість самостійно приймати рішення.
Дитина вчиться на власному досвіді, тому не слід уберігати її від наслідків власних помилок.
Заохочуйте допитливість дитини. Якщо ви спробуєте спекатися її, коли вона ставить відверті запитання, дитина шукатиме відповідь деінде.
Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, із розумінням, не відвертаючись і не перебиваючи. Не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, що вона говорить.
Не ставте багато запитань і не встановлюйте безліч правил для дитини: вона не звертатиме на вас уваги.
Хай дитина дає волю своїм фантазіям. Жива уява – дарунок, властивий дитинству. Ніколи не пригнічуйте її!
Поява дитини в родині може викликати кризу в життя старшої дитини. Ставтеся до дітей однаково. Старша дитина повинна знати, що ви любите її нітрохи, ніж інших дітей.
Гарний спосіб припинити сварку між дітьми – змінити обстановку, відволікти їх.
Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, любіть її такою, яка вона є. якщо ви хочете розвити в дитини певні якості, ставтеся до неї так, немов вони вже є.
Комментариев нет:
Отправить комментарий