Недалеко від хати росла
Хризантема. На спаді літа вона зацвіла ніжним рожевим цвітом і милувалася своєю
красою. Їй квіти шепотіли: "Які ми гарні..." А поруч із Хризантемою росла Цибулина. Ну,
звичайнісінька цибуля. На спаді літа Цибулина доспіла, зелене пір`я зів`яло, й
від неї відгонило гострим духом. Хризантема морщила носа й казала:
— Як неприємно від тебе тхне! Дивуюся,
навіщо люди таке й сіють. Мабуть, щоб відлякувати бліх.
Цибулина мовчала. Проти Хризантеми вона
відчувала себе простачкою.
Та ось із хати вийшла жінка й іде прямо
до Хризантеми. Ця затамувала й дух. Певно, що жінка зараз скаже: "Які
гарні квіти в Хризантеми!" Жінка справді підійшла до Хризантеми й сказала:
— Які гарні квіти!..
Хризантема аж танула од утіхи. Потім
жінка нахилилася, вирвала Цибулину, роздивилася й вигукнула:
— Яка гарна Цибулина!
Хризантема нічого не могла збагнути.
Вона собі думала: "Невже й Цибулина може бути гарною?"
Комментариев нет:
Отправить комментарий