Бизька і далека мета

 

Близька і далека мета

Двоє подорожніх ішли пустелею. Один був учителем, другий – учнем. Вони втікали від царського гніву й не встигли взяти достатньо води та їжі. Довелося заощаджувати кожен шматок і кожен ковток. На третій день усі припаси скінчилися.

-         Терпи, юначе, завтра ми дістанемось аози. Там є криниця, повна води, - сказав учитель.

Учень, почувши ці слова, підбадьорився й рушив уперед. Наступного дня подорожні не побачили оазу, але їм удалося вгамувати спрагу за допомогою кактуса.

-         Я не врахував, що ми йдемо надто повільно. Завтра ми обов’язково дійдемо до аози й криниці з водою, - спокійно сказав учитель.

Так учитель говорив упродовж багатьох днів. Щоразу він запевняв юнака, що завтра вони знайдуть криницю із водою. Іноді їм удавалося зібрати кілька крапель роси з колючого чагарника або знайти їстівний кактус. Але траплялися дні, коли спрага віднімала всі сили. І лише слова вчителя змушували юнака рухатися далі, вперед. Урешті – решт вони побачили довгоочікувану оазу. Хазяїн оази був другом учителя і прийняв обох подорожан як дорогих гостей.

-         Чи довго ти сюди йшов? – запитав хазяїн учителя.

-         Десять днів, як звичайно. Моєму учневі було важко без води.

-         Як же тобі вдалося змусити його йти? – здивувався хазяїн.

-         Щодня я обіцяв йому, що завтра ми побачимо криницю із водою. Спрага стерпна, якщо колодязь не пересох. Юнак уперше потрапив у пустелю. Він не зміг би дійти до криниці, розташованої далеко, - пояснив учитель.