Агресивна поведінка — одне з найпоширеніших порушень серед дітей дошкільного віку, оскільки це найшвидший і найефективніший спосіб досягнення мети. Проблема агресії і агресивності в теоретичному плані вивчена достатньо глибоко і багатогранно.
Агресивність — це властивість особистості, що виражається в готовності до агресії.
Виділяють безліч чинників, що впливають на появу агресивності, але головними є:
• стиль виховання в сім’ї (гіперопікування та гіпоопікування);
• повсюдна демонстрація сцен насильства;
• нестабільні соціально-економічні умови;
• індивідуальні особливості людини (знижена довільність, низький рівень активного гальмування тощо);
• соціально-культурний статус родини тощо.
Як виявити агресивну дитину.
Агресивні діти потребують розуміння й підтримки дорослих, тому головне завдання дорослих полягає не в тому, щоб поставити «точний діагноз», а тим більш «приклеїти ярлик», а в тому, щоб надати посильну і своєчасну допомогу дитині. Для того щоб визначити дітей з підвищеним рівнем агресивності, можна скористатися критеріями визначення агресивності, розробленими американськими психологами М. Алвордом і П. Бейкером.
Дитина часто:
• втрачає контроль над собою;
• сперечається, лається з дорослими;
• відмовляється виконувати правила;
• умисно дратує людей;
• винуватить інших у своїх помилках;
• сердиться і відмовляється виконувати прохання;
• буває заздрісною, мстивою;
• чутливо й швидко реагує на різні дії оточуючих (дітей і дорослих), які нерідко дратують її.
Стратегія ставлення оточення до агресивної поведінки
Незалежно від причини агресивної поведінки дитини, існує загальна стратегія ставлення до неї оточення.
1. За можливості запобігати агресивним проявам дитини: перехопити занесену для удару руку, покликати дитину.
2. Пояснити дитині неприйнятність агресивної поведінки, фізичної або вербальної агресії у ставленні до неживих предметів, а тим більше до людей. Засудження такої поведінки, демонстрація того, що вона невигідна для дитини в окремих випадках, впливають досить ефективно.
3. Встановити чітку заборону на агресивну поведінку, систематично нагадувати про неї.
4. Надати дитині альтернативні способи взаємодії з оточенням на основі розвитку у неї емпатії, співпереживання.
5. Навчати консультативним способам виразу гніву як емоції, властивої людині від природи.
Дітям важливо навчитися «випускати» свою агресивність. Їм можна запропонувати:
• битися з подушкою;
• використовувати фізичні силові вправи;
• рвати папір;
• намалювати того, кого хочеться побити, і що-небудь зробити з цим малюнком;
• використовувати «мішечок для криків»;
• постукати стіл надувним молотком тощо.
Правила роботи з агресивними дітьми.
1. Бути уважним до потреб дитини.
2. Демонструвати модель неагресивної поведінки.
3. Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.
4. Покарання не повинні принижувати дитини.
5. Навчати прийнятним способам виразу гніву.
6. Надавати дитині можливість проявляти гнів безпосередньо після фруструючої події.
7. Навчати розпізнавати власний емоційний стан і стан людей.
8. Розвивати здібність до емпатії.
9. Розширювати поведінковий репертуар дитини.
10. Відпрацьовувати навички реагування в конфліктних ситуаціях.
11. Учити брати відповідальність на себе.
Що потрібно робити батькам та людям,
які щодня спілкуються з дитиною
1. Поважати і розуміти потребу дитини в самостійності, створити умови для нормального розвитку її активності. Дозволити дитині бути в розумних межах незалежною.
2. Допомогти дитині змінити ситуацію надмірного невдоволення, яка у багатьох випадках призводить до афективних реакцій. Переживання під час нападів люті травмують дитину ще й психологічно. Саме тому їх потрібно блокувати, або ж, у крайньому випадку, не припускати їх розвитку до критичного стана. Потрібно обговорювати з дитиною причини нападів та події, які призвели до цього.
3. Необхідно навчитися зменшувати інтенсивність і тривалість надмірного невдоволення дітей та обмежувати ці наслідки. Невдоволення у незначних дозах спонукає дитину до адаптації, створює умови для здорового розвитку й набуття навичок. І якщо агресивність є адаптивною, її потрібно враховувати.
4. Щоб не припускати або пом'якшувати агресивні реакції, дорослим необхідно правильно орієнтуватися у станах та емоційних переживаннях дітей. Отже, основний спосіб допомогти дитині — дати їй відчути, що вона не самотня в намаганнях виявити й усунути причини своєї безпорадності.
5. Допомогти дитині в пошуку шляхів і способів подолання почуття ворожості.
Виникнення ворожості — феномен накопичувальний. Не знайшовши виходу назовні, ворожість збирається, стабілізується і стає рисою характеру. Дозвольте дитині передати доступними засобами все, що вона відчуває. Ці почуття накопичуються. Тому потрібно встановити з дитиною емоційний діалог, у якому гнів стає предметом аналізу.
6. Забороняючи щось дитині, дорослі обмежують її самостійність. Заборона повинна бути зрозумілою, з поясненням причин і достатньо жорсткого.
7.Основним фактором у запобіганні негативним виявам агресивності є оптимізація стосунків дорослих і дітей. Встановлення гармонійних стосунків між ними — основне у здоровому емоційному розвитку дитини. Чим стійкіша емоційна близькість, тим легше дитині переробити свої ворожі почуття. Конструктивне подолання почуття ворожості й ненависті прищеплює дитині здоровий стереотип адаптації до навколишнього світу.
Дорослим необхідно усвідомити важливість емоційної доступності, емоційного спілкування, які не дають розвинутись агресивності дитини. Діти повинні бути впевнені, що у важку хвилину вони можуть покластися на дорослих і отримати допомогу.
Пам’ятка батькам щодо попередження агресивності у дітей
1. Створіть у родині атмосферу затишку та любові: будьте прикладом для дитини в спілкуванні, при вирішенні конфліктів; не сваріться у присутності дитини, слідкуйте за своєю мовою, виразом обличчя.
2. Зробіть так, щоб дитина відчувала себе бажаною, не скупіться на похвалу. Визнання успіхів, гордість і похвала батьків необхідні дитині для розвитку почуття власної гідності. Пам’ятайте, якщо дитині не вдається заволодіти увагою батьків гарною поведінкою, то вона намагається звернути на себе увагу поганою поведінкою.
3. Критикуйте не дитину, а її вчинок. Намагайтеся уникати погроз та агресій. Поясніть їй, що не зважаючи на те, що вона зробила погано, батьки не перестануть її любити.
4. Турбуйтесь про те, щоб у дитини були нові враження, про які вона змогла б вам розповідати, намагайтеся виявляти свій інтерес до того, що їй подобається робити.
5. Більше часу проводьте з дитиною.
6. Встановіть між вами і дитиною доброзичливі відносини. Будьте терплячими, не втрачайте почуття гумору. Встановіть розумні кордони: не можна весь час все забороняти, але і не можна все дозволяти, дитина тоді не має почуття міри. Дуже важливо, щоб вона навчилася стримано чекати виконання своїх бажань.
7. Не претендуйте на свободу і незалежність дитини. Дозволяйте їй мати свою думку, свої інтереси, цінності; намагайтесь проникнути у
внутрішній світ вашої дитини і дивитися на вас з її точки зору.
8. Любіть і приймайте свою дитину такою, якою вона є!
9. Не принижуйте дитину ні за яких обставин. Відмовтесь від крику,
грубих висловлювань, насмішок, погроз та примусу.
10. Не вимагайте від дитини дуже багато, враховуйте її можливості.
11. Не слід постійно виправляти дитину, не порівнюйте її з іншими дітьми.
Правила для батьків
1. «Встановлення меж дозволеності».
2. Чіткі рамки допустимої поведінки дитини повинні базуватися на фундаменті сердечної близькості.
3. Встановлені межі повинні відповідати віку й не повинні вступати в протиріччя з потребами дитини.
4. Встановлюйте межі, які дають можливість маленьких перемог.
5. Всі правила, вимоги, обмеження й заборони повинні бути погоджені між батьками й тими, хто бере участь у вихованні дитини.
6. «Наслідки (санкції) повинні випливати безпосередньо з поганої поведінки». Знання правил, установлених у доброзичливій формі з боку батьків, робить життя дитини більш усвідомленим, організованим, а також створює відчуття безпеки й внутрішнього комфорту.
Поради батькам: «Як ефективно вирішити конфлікт з дитиною»
Жодна родина не обходиться без конфліктів між дітьми та батьками. І нічого жахливого в цьому немає, адже «правильні» конфлікти допомагають зняти напругу між його учасниками, дають можливість знайти компромісне рішення без утиску інтересів одного з членів родини і в підсумку, тільки зміцнюють взаємини. Але все це вірно тільки щодо конфліктів, які розумно вирішують. Набагато частіше суперечки і сварки стають причиною затаєних образ та погіршенням стосунків між її учасниками.
При зіткненні інтересів виникає проблема відразу у обох сторін: і у дитини і у батьків. Що ж робити в таких ситуаціях? Батьки вирішують завдання по - різному. Одні кажуть: «Взагалі не треба доводити до конфліктів». Але ніхто не застрахований від того, що бажання наші і нашої дитини одного разу розійдуться. Коли ж починаються протиріччя, одні батьки не бачать іншого виходу, як наполягати на своєму, інші ж вважають, що краще, поступившись, зберегти мир. Так з’являються два неконструктивні способи вирішення конфліктів:
Перший можна назвати: «Виграє тільки дорослий».
Мотив дорослих, які вважають за краще цей спосіб, простий: якщо дати дитині робити те, що вона хоче, вона тільки так і буде чинити, не рахуючись з інтересами інших людей. Дорослий «пригнічує» дитину своєю перевагою в силі. І тим самим дає їй приклад якраз такої поведінки, яку він не хоче бачити у сина чи доньки.
Іноді дорослі - переможці обирають іншу тактику: домагаються свого наполегливими вмовляннями. Висновок дитини: «Батьки все одно наполягатимуть на своєму, мої бажання нікого не цікавлять». В результаті вона постійно відчуває себе переможеним. І почуття це відбивається в її поведінці: вона може бути або агресивною, або пасивною. Поступово накопичуються образи, розвивається відчуженість.
Другий неконструктивний спосіб: «Виграє тільки дитина».
Батьки вибирають цей спосіб за мотивами «все найкраще дітям», «мир за всяку ціну». У цьому випадку в родині вдається підтримувати атмосферу спокою і поступливості. Але навряд чи дитина зустрінеться з такою ж готовністю з боку інших дітей та дорослих. До того ж, у міру того як дитина росте, ростуть і її потреби. А у батьків накопичується невдоволення своєю вічною роллю покірних виконавців її бажань.
Існує також і конструктивний спосіб вирішення конфліктів. У ньому виграють обидва учасника – і дорослий, і дитина.
Алгоритм рішення включає в себе кілька кроків:
Перший крок – пояснення ситуації.
Дорослий активно слухає дитину, намагаючись зрозуміти її почуття, мотиви, труднощі. При цьому важливо починати саме з вислуховування дитини. Якщо вона переконається, що її чують, тоді зможе вислухати і вас, а потім перейти до спільного пошуку рішення.
Другий крок – збір пропозицій.
Починається він з питань: «Як нам вчинити в цій ситуації?», «Що можна зробити?».
Важливо, щоб дитина сама пропонувала варіанти рішень. Дорослий висловлює свої міркування. При цьому збираються всі пропозиції, навіть якщо вони на перший погляд не надто прийнятні.
Третій крок – оцінка пропозицій і вибір найбільш прийнятного.
Це дуже важливий етап. Доброзичливо обговорюються і враховуються всі думки, без роздратування і образ. І поступово у дітей виробляється звичка вирішення конфліктів мирним шляхом. Коли в обговоренні бере участь кілька сторін, найбільш прийнятним вважається пропозиція, яка влаштовує всіх учасників.
Крок четвертий – деталізація прийнятного рішення.
Необхідно уточнити, як само буде виконуватись це рішення.
П’ятий крок – виконання, перевірка.
Не виключено, що не все піде так, як ви очікуєте. Через якийсь час варто запитати у дитини, чи не потрібна їй якась ваша допомога.
Але саме головне – це дати можливість дитини висловитись, висказати свою думку і навіть незадоволення. Ваша любов і довіра, нехай навіть без достатніх підстав, дадуть дитині більше, ніж очні ставки та перехресні допити.
Права батьків
1. Давати поради, вказівки.
2. Контролювати виконання обов'язків.
3. Заохочувати.
4. Вибирати разом з дитиною школу, секції, гуртки.
5. Захищати свою дитину, піклуватися про неї.
6. Отримувати любов, повагу, увагу з боку дитини.
7. Карати.
8. Любити дитину.
9. Мати право на помилку
Права дітей
1. Приймати або не приймати поради.
2. Мати і виражати свою думку, не зважаючи на батьківську.
3. Вибирати свій імідж і спосіб дозвілля.
4. Отримувати любов і увагу з боку батьків.
5. Любити батьків.
6. Вибір друзів та їжі.
7. Помилятися і бути пробаченим.
Комментариев нет:
Отправить комментарий