Безай Ольга Валеріївна

 

Кролик – мрійник

Жив собі кролик на ім’я Жу, який дуже любив про щось мріяти. І мріяв він кожної пори року по – своєму: влітку мріяв про запашну соковиту траву, весною мріяв про перші лікарські рослини, восени – про соковиті овочі, а в взимку його мрії були про ковзанку. І мрія ця перетворилась на цікаву казку.

Якось пішов він із друзями на ковзанку.

-         Зараз я покажу вам, як треба кататись – гукнув маленький мрійник; розігнався, - та раптом його лапки роз’їхались і кролик впав.

-         Гей, Жу, та ти поглянь, що ти взув, - засміялись друзі – кролики. Жу подивився на лапки й дуже здивувався:

-         А де ж ковзани?

Замріявшись, він узяв з собою домашні капці! Засмучений кролик вийшов на берег. Раптом лід затріщав і всі його друзі попадали в холодну воду. Жу схопив міцну палицю й кинувся на допомогу.

-         Тримайтесь, я вас витягну!

Він допоміг кроликам вибратись на берег. Хоча Жу любить мріяти і тому частенько про щось забуває, однак він хоробрий кролик і справжній друг.

 

 

                               Незнайомий гриб

Одного разу Зайчик прокинувся, вибіг на галявину і побачив великий гриб.

-         Який великий! – вигукнув Зайчик.

Йому дуже кортіло дізнатися, як називається цей гриб. Зайчик швиденько побіг до великого дуба, де жила мудра Сова. Коли він прибіг. То сова сиділа на гільці.

-         Совонько, добрий день тобі! Ось там на галявині виріс великий гриб. А як він зветься, я не знаю. Скажи. Будь ласка.

Сова подивилась на Зайчика і поважно відповіла:

-         Приходь до Лісової школи і там дізнаєшся, як зветься цей гриб.

Наступного дня Зайчик швиденько побіг до Лісової школи. Там було дуже багато тварин, які уважно слухали мудру Сову.

-         Сьогодні до нас прийшов новий учень, - сказала Сова. – його звати Зайчик. Він дуже хоче дізнатися про гриби. Тож урок ми починаємо і сідаємо всі в рядочок.

Мудра Сова почала розповідати про гриби, а Зайчик із захопленням слухав її розповідь, і в кінці розповіді зрозумів, якого гриба він побачив. А гриб був з високою ніжкою, на ніжці – червона шапочка, а на шапочці – біленькі крапочки.

-         А ви дізналися, що то був за гриб?

 

 

                               Пригоди лисиці

Лисиця прокинулась рано – вранці. Їй дуже хотілося їсти, тому вона вирішила прогулятися лісом.

Лисичка швидко вибігла на галявину і помітила, що під кущем хтось ворушиться.

-         Ось і здобич, - подумала лисиця.

Вона тихесенько почала підкрадатися до куща. У кущі, хтось ворушився і сопів.

-         Що ж там таке? – гадала лисиця.

Їй так кортіло швиденько поласувати – тож, не довго думаючи, стрибнула в кущ…від болю вона так завила, що аж сорока, яка сиділа поряд на дереві, почала кричати на весь ліс:

-         А лисиця, а лисиця вирішила собі рот зашити!

Хто ж то був у кущі?

 

 

Муха Міня

Мушка Міня дуже любила солодке. Подруги говорили їй, що це не корисно, але Міня на те не зважала. І от одного раз вона побачила на столі цілий горщик малинового варення.

-         З – з –з! З – з – зараз покуштую, - задзижчала вона. – О, як смачно! – І Міня занурила у горщик одну лапку… Потім другу… А тоді й решту загрузила у варення.

-         Допоможіть! Я не можу вибратись! – гукала Міня.

-         З – з – з! З – з – з! – задзижчали подруги.

Добре, що вони крутилися неподалік і все чули. Мушки схопили нитку, що лежала на столі та простягли її Міні:

-         Хапайся! Ну ж бо швидше!

-         Тягніть! – крикнула Міні.

І подружки витягнули її з липкого варення.

-         Я вже думала, що й не виберуся ніколи звідти. Дуже дякую вам.

-         Та, будь ласка! Тільки не лізь більше у варення. Бачиш, що може трапитися.

Така була порада Міні від подружок – мушок.

 

                                             Веселка

Ішов дощ і все небо було темно – сірим. Мишенятко Том вирішило намалювати веселку.

-         Щоб намалювати веселку, потрібно сім кольорів, - нагадала йому мама.

-         Спочатку фіолетовий колір, - сказав Том. Він намалював півколо на аркуші паперу. – Тепер – синій, блакитний, зелений, жовтий, помаранчевий і червоний! Мамо, мамо, я намалював веселку! Правда ж, гарно?

-         Так дуже гарно, - відповіла мама.

Після обіду Том повернувся, щоб поглянути на свій малюнок, але не знайшов його.

-         Де ж він? – ледь не заплакав Том.

-          Мабуть він вже на небі, мовила мама.

-         Але ж дощ скінчився!

-         Після дощу на небі часто можна побачити веселку, - сказала мама Тому. – А ось і твій малюнок! І він так само гарний, як і справжня веселка.

-         Тепер, коли йтиме дощ, я завжди буду дивитися на небо і милуватися своєю веселкою, - мовив Том.

 

Життя лебедів

Настала весна. На річці, в очереті, плавала пара лебедів. Рибалки, які ловили рибу, бачили, як лебідь гарно плавав, а лебідка сиділа на гніздечку і висиджувала своїх малят. Коли лебідка хотіла поїсти, на її місце сідав красень лебідь, а вона, ніби відпочивала.

Так тривало місяць. Через місяць у них з’явились дітки. Вони були маленькі, пухнасті. Рибалки спостерігали за життям цих птахів, навіть, підгодовували їх.

Дитинчата підростали, все було добре. Але одного разу, коли лебеді плавали по воді і милували око рибалок, сталося неймовірне. Один рибалка помітив, як в очереті бовтається маленьке пташеня, ніби зовсім не може плавати: тільки відпливе і знову тоне. Рибалка швидко прибіг на місце пригоди і, як ви думаєте, - що він там побачив?

Велика видра хапала маленьке пташенятко своїми зубами і силоміць тягнула до берега. Він взяв палицю і почав бити по воді – видра відступила; було видно, як вона попливла на другий берег річки. Маленьке пташеня було врятоване, але чи видра не з’явиться ще?

-         Чи можна зробити, щоб птахи – лебеді лишилися живими?

-         Чи можна виловити видру?

 

Зайці граються у піжмурки

Це було взимку. Зайці вирішили пограти в піжмурки. П’ятеро зайців вийшли на галявину, побачили всю зимову красу. Вони порахувались і жмуритись почав найменший – Білянчик.

Він відвернувся до дерева й почав лічити, а решта зайців розбіглась по білому свіжому сніжку. Взимку всі зайці стають білі, тож сховатись їм дуже легко!

-         Один, два, три, - рахував Білянчик. – не розбігайтесь далеко. Чотири, п’ять – я іду шукати.

Він повернувся і нікого не побачив.

-         Гей, де ви? Гей, ви де? – лунало по лісу.

Білянчик зазирнув за дерево, але там нікого не було. За кущами теж анічогісінько! Білянчик засмутився. Він зрозумів, що не зможе знайти своїх друзів на снігу, адже вони білі – білі, як сніг. Зайчик так втомився, що вирішив посидіти на кучугурі снігу.

-         Чомусь ця кучугура тепла! – здивувався Білянчик.

Та це ж він сів на своїх друзів. Всі сміючись підвелися з – під снігу. Зайці весело реготали – їм сподобалося, як Білянчик шукав їх на снігу.