Емоційний комфорт дошкільника як показник його психічного здоров'я

  

Дошкільний період є унікальною, неповторною фазою емоційного розвитку людської особистості. Почуття і переживання дитини стають складнішими, більш диференційованими. Активно формуються морально- етичні, інтелектуальні й естетичні категорії (добрий - злий, гарний - негарний, хороший - поганий та ін.). Розвиваються почуття власної гідності,справедливості, сорому,гумору, вміння поставити себе на місце іншого,співпереживати з ним. Емоційні переживання дедалі набувають вербалізованого характеру («Я ображений на тебе»). Яскраво виявляються симпатії й антипатії, вказується потреба у визнанні й схваленні, у розумінні, підтримці та любові.

Отже, за своєю природою мала дитина — істота насамперед емоційна: у своїх вчинках вона керується не стільки засвоєними поняттями та правилами, скільки чуттєвими враженнями.

Емоції — це своєрідний місток між внутрішнім світом малюка і людським оточенням. Елементарна емоційна компетентність дошкільняти — не-від’ємний компонент морального становлення особистості. Недарма психологи розглядають емоційне переживання як форму внутрішньої роботи дитини, спрямовану на утри-мання і відновлення своєї душевної рівноваги (Виготський Л.С., Обухівська, Ільїн Є.П.).

Поняття — емоційний комфорт означає, що дитина перебуває у стані душевної рівноваги, спокою, захищеності, вона задоволена своїм буттям, оптимістична. Це позитивно впливає на всі сфери життєдіяльності. Вона працездатна, кмітлива, посилюється її активність, підтримуються на високому рівні домагання, впевненість у своїх можливостях, оцінка своїх чеснот. У стані психологічного комфорту малюк характеризується оптимістичним світосприйманням, він вірить у прихильність до нього оточуючих, від-критий до контактів. І, зрозуміло, душевний дискомфорт знижує емоційний тонус, пізнавальний потенціал, продукує тривожні передчуття, невпевненість у своїх силах, бажання ухилитись від контактів з іншими людьми; гальмує формування адекватної самооцінки.

Важливо, щоб батьки та вихователі усвідомлювали, що переживання дошкільнятами почуттів комфорту - дискомфорту залежать від багатьох чинників, серед яких найважливіші:

внутрішні - захисні, пристосувальні сили організму дитини;

зовнішні - умови життя в сім’ї та дитячому садку, наявність або відсутність в них несприятливих подразників - стресорів, які підсилюють дію інших небезпечних факторів.

До чинників, що сприяють емоційному дискомфорту, душевному неспокою, можна віднести емоціональну неврівноваженість дорослих, які оточують дитину, різка зміна їхніх настроїв та вимог (дитині важко виробити «схему бажаної поведінки»), домінування ситуацій примусового виконання дитиною певних дій (обов’язковість відповіді, переривання творчої роботи тощо), фактичне позбавлення дитини права на власний вибір, систематичне порівнювання її досягнень з досягненнями однолітків, надмірна опіка, авторитарність дорослих, дефіцит нових вражень тощо.

Наслідком цього може бути поява багатьох тривожних симптомів у поведінці дітей, як-от: підвищена вразливість, дратівливість, безпорадність, залежність, невпевненість, невміння відстояти власну гідність, та некерована поведінка, відсутність зовнішніх проявів почуттів.

Корисним для дошкільнят буде поступове введення у їхнє життя психогімнастичних ігор, які сприятимуть розвитку здатності розуміти емоційний стан іншої людини, адекватно проявляти свої емоційні переживання. Зміст ігрових етюдів емоційно переказується дітям, і вони імпровізують на запропоновану тему. Тут, однак, слід зважати на індивідуальні особливості дітей. Наприклад, сором’язливій дитині не варто пропонувати роль, спрямовану на розвиток саме цього почуття, боязкій - грати боягуза, тощо. Доцільно доручати малюку відтворювати таку поведінку, яка протилежна його реальній поведінці. Тоді уявна ситуація значно полегшуватиме виконання тих чи інших дій і буде своєрідним психологічним тренінгом.

Ось приклади ігрових етюдів, спрямованих на розвиток основних емоцій.

«Я - пухнасте біле кошеня». Грають двоє дітей. Один із них - кошеня, лагідне, слухняне, жалібно скиглить, бо голодне, про нього забули. Другий хлопчик - жаліє кошеня, гладить його. Кошеня муркоче, треться головою об нього. Тепер обом весело. Вони граються, підстрибують, сміються.

«Сміливий хлопчик». Хлопчик стоїть на березі річки. Він дуже хоче скупатися, але вода, мабуть,хол одна. Торкається її спочатку однією рукою, потім - двома. Далі хлопчик скидає черевики й заходить у річку. Вираз його обличчя постійно змінюється - невпевненість і нерішучість заступаються задоволенням і цікавістю. Нарешті він рішуче кидається у воду, пірнає, пливе, розмахуючи руками. На обличчі - задоволення від плавання і власної сміливості.

«Соромно». Дівчинці дуже хотілось чогось солоденького. Вона відчинила шафу та з’їла всі цукерки. Коли мама запитала, хто з’їв цукерки, дівчинка показала на кішку. Але потім їй стало соромно, вона схиляє голову набік, приплющує очі. Дитина розуміє, що казати неправду негоже, підходить до матусі, розповідає їй усе і вибачається.

«Різні настрої». Добираються картинки або малюнки, де зображені обличчя з різним виразом - веселим, сумним, ображеним, сердитим тощо. Ведучий показує дітям малюнок і просить назвати зображений настрій і відтворити його самим.

Означена стратегія поведінки педагога буде результативною тільки за умови, що його спільниками стануть батьки. Без відповідної перебудови взаємин у сім’ї система організованих впливів може виявитися недостатньою. Педагоги і батьки мають свідомо звільнитися від ролі «розпорядника» дитини, оволодівати умінням надавати свободу вибору, рахуватись з її ціннісними орієнтаціями, довіряти внутрішнім життєвим силам. Треба пам’ятати, що запобігти емоційному дискомфорту дитини значно легше, ніж зняти його. Тому психолог разом з усім колективом дитячого садка має дбати про створення сприятливих умов для нормального емоційного розвитку дошкільнят. Слід систематично роз’яснювати батькам, що неузгодженість виховних впливів, неувага до малюка, надмірна вимогливість або вседозволеність, розумове перенавантаження, заміна телебаченням та комп’ютерними іграми повноцінного спілкування з батьками приводить до негативних наслідків.

У дитячому садку також треба створювати атмосферу доброзичливості, забезпечувати дітям спокійну, стабільну обстановку, створювати умови для повноцінної ігрової діяльності, розвитку ігрових умінь, розширення спілкування, одержання різноманітних вражень і позитивних емоцій.