Найкоштовніший скарб

 

Найкоштовніший скарб

Подорожани ночували в покинутій оазі. Водойма висохла, але там була стара хатина й кілька пальм. Уранці провідник з верблюдами й товарами зник. Старий спокійно зустрів новину, а купець обурювався.

-         Негідник поцупив усе. Тобі легше старий. У тебе не було товарів, лише мішок із їжею. Але навіть його забрав злодій.

-         У мене є знання. Знання – скарб. Який усюди прямує за тим, хто ним володіє, - зауважив старий.

-         Що користі в знаннях? Ми помремо  в пустелі без води, - гнівався купець.

-         В оазі ми запасемо воду й наздоженемо злодія в місті за пустелею, - відказав старий.

-         Ти бачиш воду в цій сухій водоймі?! – уїдливо продовжив купець.

Старий мовчки виніс із хатини велику скляну тацю й чашку. Потім викопав у піску вузьку ямку завглибшки з півметра, поклав на дно ями чашку й накрив яму тацею. На подив купця, з дна таці в чашку почала капати вода.

-         Пісок усередині вологий. Сонце світить крізь скло й випарює вологу зі стінок ямки. Вона осідає на таці та стікає в чашку, - пояснив старий.

Потім старий зрізав порожню суху очеретину, застромив стебло в дно водойми й почав смоктати його. Незабаром зі стебла з’явилася вода.

-         На дні водойми вода міститься на невеликій глибині, - пояснив старий здивованому купцеві.

Поки вони йшли пустелею, старий добував воду звідусіль – з кактуса й каменю, з роси й верблюжої колючки.

Коли подорожани дісталися міста й наздогнали злодія, купець дав старому грошей і сказав –

-         Знання – скарб, що всюди прямує за тим, хто ним володіє.