Культура взаємин батьків і дітей

 

Мета: проінформувати батьків про особливості культури взаємодії з дітьми дошкільного віку та вплив дитячо - батьківських стосунків на особистісний розвиток малечі.

Спілкування можна вважати універсальним методом виховання. Завдяки йому людина стверджується в житті, впливає на когось і сама перебуває під впливом інших, отримує інформацію про навколишній світ і захищає себе. До компонентів (складових) спілкування між батьками і дітьми насамперед належать такі: зворотній зв’язок, взаємна повага, уважне слухання, активне слухання, відвертість, розуміння, обов’язки, різноманітність, запобігання припущення, виразність. Спілкування з дітьми дошкільного віку доцільно базувати саме на них.

Важливим фактором взаємин батьків і дітей є високий рівень їхнього взаєморозуміння, для встановлення якого необхідна здатність розуміти одне одного, вміння бачити за зовнішньою стороною поведінки її істинність — мотиви дій, висловлювань, емоційних реакцій.

Особливості стосунків батьків і дітей, пов’язані з рівнем їхнього взаєморозуміння, формують і специфічний стиль спілкування між ними. Деякі батьки будують стосунки з дітьми на довірі й повазі. Інші вважають, що не обов’язково переконувати дітей у правомірності своїх вимог. У першому випадку формується дружній стиль спілкування, який ґрунтується на проханні, пораді, доброму гуморі, підбадьорюванні, тобто такий, який сприяє формуванню в дітей почуття власної гідності, розвиває максимальну самостійність і доброзичливість; у другому — складається наказовий (командний) стиль спілкування, який проявляється в безапеляційному тоні, вимогах безумовної слухняності, у надмірній різкості, залякуванні тощо. Він формує скритність, безініціативність, озлобленість, жорстокість, низький рівень людської самоцінності, звичку до сліпої підкори.

Кожний із цих способів спілкування впливає на емоційний стан дітей.

Якщо доброзичливість і делікатність між батьками й дітьми створюють хороший

настрій, прилив енергії, то командний стиль викликає образи, роздратування, зниження загального життєвого тонусу, пригнічений настрій. Від культури і стилю спілкування залежать і виховні можливості сім’ї. Позитивні емоційні контакти батьків із дітьми полегшують виховний вплив на них, негативні — ускладнюють. А загалом спілкування між батьками й дітьми здебільшого має педагогічні засади і ґрунтується на духовному контакті. Без душевної спорідненості, як правило, виховання не буває. В основі духовного контакту лежить спільність прагнень: батьки (як і діти) хочуть, щоб їх любили.

Важливим моментом у налагодженні сімейних стосунків є розуміння дорослими того, що права та обов’язки дітей і батьків у сім’ї взаємно доповнюють одне одного, але не збігаються. Ось чому мати з батьком мають обережно й тактовно застосовувати свій авторитет, поступово переходячи від прямого впливу на дитину до формування в неї з її дорослішанням дедалі більшої незалежності й самостійності.

Засвоєні в дитинстві норми співжиття становлять підґрунтя особистої поведінки людини та її стосунків з іншими. Отже, первинна соціалізація, яка відбувається в родинному колі, полишає слід на все життя. Якщо ж діти не отримують правильних орієнтирів, не привчаються турбуватися про інших, зокрема про своїх батьків, які дали їм життя, виростили і виховали, тоді виникає ще одна педагогічна проблема сім’ї — байдужість і навіть неприязнь дітей до своїх батьків.