Агресивна поведінка — одне з найпоширеніших порушень
серед дітей дошкільного віку, оскільки це найшвидший і найефективніший спосіб
досягнення мети. Проблема агресії і агресивності в
теоретичному плані вивчена достатньо глибоко і багатогранно.
Агресія
— це мотивована
деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей у
суспільстві, яка завдає шкоди об’єктам нападу (живим та неживим), наносить
фізичний та моральний збиток людям або викликає в них психологічний дискомфорт.
Агресивність
— це властивість особистості, що виражається в готовності до агресії.
Виділяють
безліч чинників, що впливають на появу агресивності, але головними є:
•
стиль виховання в сім’ї (гіперопікування та гіпоопікування);
•
повсюдна демонстрація сцен насильства;
•
нестабільні соціально-економічні умови;
•
індивідуальні особливості людини (знижена довільність, низький рівень активного
гальмування тощо);
•
соціально-культурний статус родини тощо.
Можна
з великою упевненістю припускати, що вирішальне значення в становленні
агресивної поведінки дитини відіграють родинне середовище та виховання.
Характер емоційних стосунків, форми поведінки дитини, що схвалюються,
відсутність меж дозволеного, типові реакції на ті або інші вчинки і дії — ось
ті параметри, які психолог повинен з’ясувати в процесі роботи з агресивною
дитиною. Якщо батьки дитини поводяться агресивно (вербально, фізично),
застосовують фізичні покарання або не перешкоджають проявам агресії у дитини,
то, напевно, ці прояви будуть регулярними і стануть постійною рисою характеру
дитини. Агресивність може обумовлюватись фізично та психічно. Наприклад,
агресивні реакції характерні для дітей дитячого і раннього віку. У немовлят
вони виникають як реакція на фізичний дискомфорт. У дітей раннього віку — через
несформованість функцій самоконтролю і довільності, через незнання етичних
правил і норм.
Агресивність
не можна сприймати однозначно негативно, оскільки вона грає ще й захисну
функцію: функцію самозбереження як фізичного, так і емоційного. Часто
несподівані агресивні реакції можуть з’являтися в період вікової кризи. Якщо ця
поведінка нетипова для дитини і дорослих, значить, вона сигналізує про те, що у
дитини виникли певні труднощі і вона потребує допомоги оточуючих.
Однією
з причин появи агресивних реакцій може бути внутрішня невдоволеність дитини
своїм статусом у групі однолітків, особливо якщо їй властиво прагнення до
лідерства. Для дітей статус визначається цілою низкою чинників, як то: зовнішня
привабливість, акуратність, високий рівень розвитку гігієнічних навичок,
охайність; володіння красивими і популярними іграшками, готовність ними
ділитися; організаторські здібності; широта кругозору; позитивна оцінка
дорослого тощо. Якщо однолітки з тієї або іншої причини не визнають дитину, а
ще гірше — відштовхують її, тоді агресивність, простимульована образою,
ураженим самолюбством, буде спрямовано на кривдника, на того або тих, кого
дитина вважає причиною свого стану. Подібний стан може посилюватись дорослим,
який навішує ярлики «погана дитина», «забіяка», «грубіян» тощо.
Ще
однією причиною появи агресивності у дошкільника може бути відчуття тривоги і
нападів страху. Пояснюється вона тим, що дитина, швидше за все, неодноразово
зазнавала фізичних покарань, принижень, образ. У такому випадку, в першу чергу,
необхідно поговорити з батьками, пояснити їм можливі причини і наслідки
поведінки дитини. У крайньому випадку, піклуючись про здоров’я дитини, можна
спільно з адміністрацією дошкільного закладу звернутися до органів охорони прав
дитини зі скаргою.
Іноді
агресивність є способом привернення уваги оточуючих, її причина — незадоволена
потреба дитини у спілкуванні та любові. Агресивність може бути проявом форми
протесту через обмеження природних бажань та потреб дитини, наприклад, потреби
в русі, в активній діяльності. Педагоги, які не хочуть враховувати природну
потребу дитини в русі, не знають, що діти-дошкільники не можуть упродовж
тривалого часу займатися однією справою, що активність у них закладена
фізіологічно. Вони прагнуть штучно погасити активність дітей, примусити їх
сидіти і стояти всупереч їхньої волі. Такі дії дорослого нагадують дії з
пружиною: чим сильніше на неї тиснути, тим більша її швидкість повернення до
попереднього стану. Такі дії дорослого часто викликають непряму агресію дитини:
псування й розривання книг, гризіння іграшок тощо. Таким чином, дитина
по-своєму «відіграється» на предметах за недалекоглядність і нерозумну
поведінку дорослого.
Дорослим,
які оточують агресивну дитину, важливо пам’ятати, що їхній страх перед випадами
дитини сприяє підвищенню її агресивності. Цьому ж сприяє і навішування ярликів:
«Гаразд, якщо я такий поганий, я вам покажу!» Часто дорослі звертають увагу
тільки на негативні дії дітей, а хорошу поведінку сприймають як належне. Для
дітей важливо створювати «ситуації успіху», що розвивають у них позитивну
самооцінку, упевненість у своїх силах, звертаючи увагу на їх добру поведінку і
схвалюючи їх. Після певного періоду індивідуальної роботи агресивних дітей
необхідно залучати до колективної роботи для того, щоб вони (під контролем фахівця)
отримали позитивний зворотний зв’язок, змогли навчитися безконфліктно
взаємодіяти з оточенням.
Правила роботи з агресивними дітьми.
1. Бути уважним до потреб дитини.
2.
Демонструвати модель неагресивної поведінки.
3.
Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.
4.
Покарання не повинні принижувати дитини.
5.
Навчати прийнятним способам виразу гніву.
6.
Надавати дитині можливість проявляти гнів безпосередньо після фруструючої
події.
7.
Навчати розпізнавати власний емоційний стан і стан людей.
8.
Розвивати здібність до емпатії.
9.
Розширювати поведінковий репертуар дитини.
10.
Відпрацьовувати навички реагування в конфліктних ситуаціях.
11.
Учити брати відповідальність на себе.
Комментариев нет:
Отправить комментарий