Безай Ольга Валеріївна

 

 «Сварка за всіма правилами,

або Як упоратись із дитячою істерикою»

 

Кожному дорослому іноді доводиться мати справу з дитячою істерикою. Кожен пам’ятає, яким напруженням (психологічним і фізіологічним) вона супроводжується. У такій ситуації, коли на вас дивляться сторонні люди, легко розгубитися або вийти з себе. Як бути?

Ось що радять психологи:

1. Пам’ятайте, що навіть найкращі мами (татусі) опиняються в таких ситуаціях, і справа тут не в мамі (татові), а в темпераменті і характері вашої дитини.

Замисліться над причиною істерики дитини:

а) дитині не вистачає вашої уваги, і вона в такий спосіб прагне завоювати її (така звичка дуже швидко закріплюється і часто використовувана навіть у дорослому житті);

б) дитина маніпулює вами, бо звикла в такий спосіб отримувати все, що хоче.

Відрізнити маніпуляцію нелегко, але уважно поспостерігайте за своєю дитиною: як саме вона плаче, що допомагає їй заспокоїтися?

Якщо ви зрозуміли, що вами маніпулюють, дайте дитині зрозуміти, що ви не схвалюєте її дії.

в) Дитина втомилася, хоче спати, вона голодна: нагодуйте і вкладіть дитину спати, і істерика мине. Але не потрібно робити це насильно, краще якщо це відбуватиметься ненароком, за допомогою власного прикладу (Щось я зголодніла (зголоднів), поїмо разом), колискової, казки перед сном.

2. Якщо істерика в самому розпалі, знайдіть момент, коли дитина набирає повітря для нових криків, і дуже виразно і з захопленням почніть розповідати яку-небудь цікаву історію.

3. Можна спробувати взяти дитину на руки, пригорнути до себе і чекати, коли все закінчиться, виражаючи своє співчуття, бажано однією фразою, яку треба повторювати декілька разів.

4. Головний засіб від істерик — не впадати в таке саме шаленство, а, намагаючись зберігати спокій, висловити своє співчуття дитині:

«Я розумію, що ти зараз злишся, тому що ми не можемо купити тобі...»; «Я знаю, як це кривдно»; «Коли ти заспокоїшся, ми обговоримо з тобою, що відбулося».

Дитина не почує вас з першого разу, але повторивши цю фразу 20 разів, ви достукаєтеся до свого малюка, і він буде вдячний вам, що ви не дали волю своїм почуттям (а як хотілося накричати, навіть шльопнути!). Поговоріть з дитиною, з’ясуйте причини її поведінки.

5. Діти від трьох до п’яти років цілком здатні зрозуміти логічні пояснення дорослих. Час учити дитину переживати і проживати неприємності, а не вдавати, що нічого не сталося.

Звичайно, пояснити що-небудь дитині, яка голосно кричить, дуже важко.

6. По можливості забудьте, що на вас дивляться: ці люди і самі не раз опинялись у такій ситуації.

7. Коли буря пролунала, не картайте себе, не звинувачуйте дитину, її (бабусин, дідів, батьків, мамин, тітчин) характер.

Пам’ятаєте, що ніхто не знає вашої дитини так, як вона себе.

Отже, частіше розмовляйте з дитиною про її настрій, бажання, інтереси і обов’язки.