Дитина і телебачення

 Мета: звернути увагу батьків на проблему впливу ЗМІ на психічний розвиток дітей, заохочувати їх до батьківського контролю щодо перегляду дітьми телепередач, мультфільмів та художніх фільмів.

    З перших років свого життя дитина опиняється в інформаційному полі, що створюється мережею масових комунікацій. ЗМІ безумовно впливає на зростаюче покоління і, на жаль, не завжди позитивно.

    Суцільним потоком, нешкідливі на перший погляд, дитячі мультфільми містять переважно програми насильства, що посилює їхню небезпеку, яка витончено завуальована. Інформація, що викликає позитивні емоції, надходить у підсвідомість безперешкодно, упроваджується глибоко і зберігається дуже довго, оскільки підсвідомість працює в автономному режимі, може приймати інформацію самостійно і некритично.

    Персонажі мультиплікаційних фільмів демонструють дитині найрізноманітніші способи взаємодії з навколишнім світом і формують у малюка первинні уявлення про добро і зло, еталони хорошої і поганої поведінки.

    Безглуздо виключати телебачення з життя і виховання дошкільника, але ми, дорослі, маємо регулювати відносини дитини з телевізором, контролювати те, що малюк дивиться. На практиці ж виходить так, що в житті сучасної сім’ї екран замінює дошкільникові прочитані йому дорослим казки, мамині колисанки, розмови з татом. Телебачення не підходить на роль головного вихователя: надмірне захоплення не йде на користь розвитку психіки дошкільника.

    Якщо проаналізувати хоча б один телевізійний день, стає дійсно страшно: по центральних каналах у доступний для дошкільника час демонструють зарубіжні мультиплікаційні фільми із сценами вбивств, насильства і агресії, з безліччю спецприйомів, про які ми поговоримо пізніше («Реальні монстри», «Годзілла», «Круті бобри», «Людина-павук», «Дика сімейка Торнберрі», «Губка Боб квадратні штани», «Як говорить Джінжер», «Ей, Арнольд», «Скубі Ду», «Том і Джері» та ін.).

    З чотирнадцяти до шістнадцятої години на екран виповзають намальовані чудовиська. У цьому можна переконатися, заглянувши в названий час на канал СТС, ТНТ або будь-який інший. Можна навіть пригадати в цьому контексті про хвилю епілептичних припадків, що траплялися під час демонстрування мультика «Покемон» у Японії. Відомі випадки, коли діти намагалися вистрибнути з вікна, щоб «політати, як Людина-павук».

По-перше, у таких мультфільмах демонструються небезпечні для життя дитини форми поведінки, повторювати які в реальному житті недоцільно.

По-друге, використовуються несимпатичні, а деколи навіть потворні герої.

По-третє, головні герої мультфільму агресивні, вони прагнуть завдати шкоди іншим, нерідко калічать або вбивають інших персонажів, причому подробиці жорстокого, агресивного ставлення багато разів повторюються, детально розкриваються, «смакуються».

По-четверте, поширені сцени зневажливого ставлення до людей, тварин, рослин. Показано безкарне знущання, наприклад, над старістю, немічністю, безпорадністю, слабкістю.

Дітям подобається дивитися мультфільми, але не все, що їм подобається, є корисним для них. Хтось може заперечити, що діти самі хочуть дивитися мультфільми. Але ми дорослі і маємо розрізняти, що благо для наших дітей, а що ні. Коли діти були маленькими, ми прибирали всі небезпечні предмети із зони досяжності, чому ж не вчинити так само з тим, що становить небезпеку не для фізичного тіла, а для свідомості?

Телевізор відбирає в дітей їхнє дитинство. Замість активних ігор, переживань справжніх емоцій, відчуттів і спілкування з однолітками і батьками, пізнання самого себе через навколишній живий світ діти годинами, а іноді днями і ночами просиджують біля телевізора і комп’ютера, позбавляючи себе тієї можливості розвитку, що дається людині тільки в дитинстві.