Співпраця без насилля

 

Насилля над дитиною зазвичай повертається такими наслідками, що в майбутньому «накладає» певний негативний «відбиток» на дитину й не дає їй змоги повноцінно розвиватися й реалізовуватися.  А хіба хочемо мати травмованих дітей? Найбільше горе – дитяче. Воно велике тому, що зростає і після того, як висохли сльози й на обличчі з’явилася усмішка. Кожне грубе слово, кожний несправедливий учинок залишає відбиток. Через роки це проявиться в чомусь новому й повернеться бумерангом. Це проста, але незаперечна істина, яку не слід забувати.

         Мета: сприяти поглибленню знань педагогів про роботу з батьками щодо питань профілактики насильства в родині.

Мінілекція «Про насильство…»

Мета: надати педагогам інформацію про особливості поняття «насильство».

Насильство можна визначити як дію або бездіяльність однієї людини стосовно іншої, які завдають шкоди здоров’ю як фізичному, так і психологічному, принижують почуття честі й гідності.

Основними формами жорстокого поводження з дітьми є:

Ø     психологічне (емоційне) насильство;

Ø     сексуальне насильство або розбещення;

Ø     фізичне насильство;

Ø     нехтування інтересами та потребами дитини.

Психологічне (емоційне) насильство є стрижнем усіх видів насильства і зневаги стосовно дітей. Переважна більшість дослідників вважають, що психологічні особливості жертв насильства спричинені не стільки фізичними травмами, скільки насильством над особою.

Психологічне (емоційне) насильство може виражатися як грубим поводженням з дитиною, так і нелюбов'ю, несхильністю до неї, які демонструються різними способами. Якщо батьки постійно принижують, залякують та ображають дитину, брутально поводяться з нею, створюють для неї стресові ситуації, якщо вони рідко бувають задоволені дитиною, насміхаються над нею, то з упевненістю можна говорити про психологічне насильство над дитиною. Також емоційним насильством вважають відсутність емоційного контакту батьків з дитиною, коли батьки не проявляють своєї любові до дитини, не підбадьорюють і не приймають її.

Враховуючи думки провідних фахівців у цій галузі, пропонуємо таке робоче визначення психологічного насильства: «Психологічним (емоційним) насильством є одноразова або хронічна психічна дія на дитину або її нехтування батьками чи іншими дорослими, що призводить до порушення емоційного розвитку дитини, її поведінки і здатності до соціалізації.»

Виокремлюють п’ять основних типів руйнівної поведінки значущих для дитини дорослих, зокрема батьків, що заважають здоровому розвитку дитини, порушують її віру у себе, сприяють появі різних емоційних проблем і неадекватної поведінки:

Ø     неприйняття;

Ø     погрози або терор;

Ø     ігнорування психологічних потреб дитини;

Ø     ізоляція;

Ø     розбещення.

Сексуальне насильство або розбещення — це залучення дитини з її згоди або без такої до сексуальних дій з дорослим (або з людиною, старшою за неї на три й більше років) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.

Існує поширена думка, що особи, які вчиняють сексуальне насильство над дітьми, страждають психічними захворюваннями, настільки їх дії поза межами соціальних та етичних норм. Численні дослідження, переважно зарубіжних учених та фахівців, свідчать, що хоча сексуальні насильники дітей частіше хворіють на психічні захворювання, ніж інші люди, все ж таки переважно — це звичайні люди, але з певними психологічними особливостями.

Сексуальне насильство впливає на фізичне та психічне здоров'я і розвиток дитини, порушує процес її соціалізації. Травматичні наслідки насильницьких дій можуть негативно впливати на особистісний розвиток дитини протягом тривалого часу, інколи — все життя.

Фізичне насильство — це навмисне нанесення фізичних ушкоджень (травм) дитині батьками (іншими особами), що спричиняють порушення фізичного чи психічного здоров’я дитини і потребують медичного втручання, або позбавляють життя.

Основними психологічними наслідками фізичного насильства є симптоми, обумовлені стресом — напруженість, головний біль, психосоматичні розлади. Дитина, яку ображають, стає замкнутою, тривожною. Оскільки вона не знає, коли станеться наступний напад, дитина завжди насторожі, для неї характерна підвищена збудливість, готовність до нападу, а також страх перед майбутнім випробуванням болем. Щоб уникнути цього, дитина намагається не думати і не говорити про травмуючи події, вона прагне витіснити всі думки і спогади про заподіяну їй шкоду. На всі запитання, пов'язані з такими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю».

Відчуваючи гнів проти того, що з нею відбувається, дитина стає агресивною щодо слабших — дітей чи тварин. Для дітей, що переживають фізичне насильство, характерні нав’язливі думки, що з’являються ніби нізвідки, тому їм важко зосередиться на грі або на занятті, вони неуважні, уникають спілкування з однолітками, відстають у розвитку.

Нехтування інтересами та потребами дитини — це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об’єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких.

Звичайно ж, усім батькам добре відоме значення повноцінного харчування, належного догляду, надання своєчасної медичної допомоги для нормального зростання і розвитку дитини. А от про значення емоційного спілкування для розвитку дитини, особливо у перші роки життя, на жаль, знають не всі. Перший рік життя дитина проводить з матір'ю, і порушення материнсько-дитячих стосунків у цей період завдає непоправної шкоди не лише психічному, а й фізичному розвитку дитини. Нехтування емоційними потребами дитини, відсутність доброзичливого, ніжного спілкування з дитиною під час догляду, відсторонення від проблем розвитку дитини тісно пов'язані з психологічним (емоційним) насильством.

Усі форми жорстокого поводження пов'язані між собою та негативно впливають на особистість дитини.

Притча

Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Одна жінка в це не вірила. Проте якось її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося що він заслуговує на покарання. Жінка наказала сину піти й самому принести різку. Той пішов і довго не повертався. Нарешті він прийшов весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути». Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: «якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й камінь». Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він лежав багато років як нагадування про обіцянку, яку вона дала сама собі: «жодного насильства!».

Дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують їхню особисту гідність, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасній дитині й без того доводиться жити в умовах посиленого стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, і як його сприймає дитина.

 

ПАМ’ЯТКА

12 принципів виховання дітей без покарань.

- Терпіння. Батьки, які зважилися на виховання без покарань, вибирають складний і тінистий шлях. На ньому буде чимало проблем, але при дотриманні всіх умов вони виростять щасливого і самодостатньої людини.

- Дітей треба любити не за те, що вони нам дають (почуття впевненості, повноцінності і гордості), а любити просто так. Звичайно, простіше покарати, ніж розбиратися в причинах поганого поведінки. Але в цьому проявляється егоїзм батьків. Вони роблять легше для себе, обмежуючи свою дитину — маленьку особистість.

- Приймати свою дитину такою, якою вона є, з усіма проблемами, неприємностями і капризами. Він повинен відчувати, що його люблять і цінують.

- Потрібно приділяти своєму чаду достатню кількість уваги. Адже саме його дефіцит викликає непослух.

- Визнавати особу дитини. З найменших років, коли дитина ще не вміє говорити, він уже вибирає собі одяг, іграшку. У нього є свої почуття і страждання. Не можна ними нехтувати. Адже це губить індивідуальність.

- Виховання особистим прикладом. Якщо забороняєте дитині брехати — не брешіть і не прикрашайте самі. Дотримуйтесь правил всією родиною. Вроджений інстинкт дитини наслідувати дорослим діє на підсвідомому рівні. Спробуйте, і ви зрозумієте, що це так.

- Чим більше тиск, тим більший опір. Якщо постійно пиляти — прибери іграшки, зроби те, зроби це, не бери, не ламай, не чіпай, то можна створити таку напружену атмосферу, що дитині захочеться з неї втекти. Що він і буде намагатися робити в примхах, протестах і істериках.

- Покарання підтверджують, що на кожну силу знайдеться ще більша сила. Малюк виросте і ваш силовий і фінансовий авторитет пропаде. Тоді прийде розуміння, що покарання — це помилка виховання, але буде вже пізно.

- Послідовність — помічник у дотриманні правил. Сказали, що не дасте цукерку до вечері — не давайте. Якщо сьогодні не можна, а завтра можна, то можна завжди.

- Підтримувати потрібну поведінку заохоченням. Діти швидше забувають про покарання, яке загрожує в разі пустощі, але пам’ятають про презенти за зразкову поведінку.

- Батько повинен постійно розвиватися, вчитися, щоб дорослішаюча дитина не поставив його в глухий кут складними питаннями.

- Не вестися на провокацію — істерики, докори, грубість. Будьте байдужі до таким емоційним вибухів.